Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Була тут, звісно, й своя відмінність від попередніх періодів. Якщо в 1920 р. кожна з формацій повстанців була зовсім не такою чисельною, як, скажімо, в 1919 р. (значно звузилася навіть кількість махновців, а про масштаби, які б нагадували виступ під проводом М. Григор'єва й мови немає), «географія» явища не спростилася. Дрібні загони, що разом зі своїми отаманами набували досвіду партизанської боротьби глибоко в тилу фронтів, продовжували дестабілізувати ситуацію, затягували час переходу до усталеності, розміреності, прогнозованості в організації життя за мирними канонами, сіяли напругу, а то й призводили до повернення справжнього воєнного стану з усіма супутними атрибутами.

Повстанство продовжувало бути насамперед виявом стихійних настроїв і порухів. Це визнають навіть ті, хто намагається віднайти факти, згідно яких за його поширенням стояли цілеспрямовані зусилля проводу УНР, С. Петлюри, І. Мазепи, інших очільників українства. Уряд УНР і Головна команда армії ніколи не мали планового зв'язку з усіма повстанчими організаціями, що існували в Україні, а через це не було й систематичного керівництва ними, або, принаймні, сталої координації акцій повстанців з акціями Армії УНР, хоч деякі спроби в справі тіснішого зв'язку з повстанцями та координації їх праці й робилися, доходить висновку О. Доценко. — «… Звязки нашої Гол. Команди з повстанцями були спорадичними: час від часу вони обмінювались тільки посланцями. Повстанці одержували тільки директиви загальні, а їх провідники провадили свою роботу, орієнтуючись на місцях, яка одначе часами напроваджувала ворогів на думку, що повстанцями керує одна і то вправна рука.

Часом в політичній акції повстанців помічалася й певна розбіжність, але, поза одинокими випадками (червоні ватажки), всі вони твердо стояли на ґрунті самостійности УНР і боронили її із зброєю в руках проти червоних, потім білих і потім знову червоних москалів» [332].

Розмах же повстанського руху досягав вражаючих значень. Так, в одному зі справоздань Київського військово-окружного штабу зібрано дані про загони станом на 25 березня 1920 р. Всі вони поділені на 2 групи. До першої віднесені ті, що пересувалися територіями України — це передусім були підрозділи армії Зимового походу на чолі з Ю. Тютюнником, М. Омеляновичем-Павленком, Гулим- Гуленком. До другої зараховані «банди місцевого характеру». Це були загони Терешка, Рукоїда, Мартиненка і Струка в Чорнобильському повіті (до 50 сіл); відділи Юриса в районі Злодієвка-Димер по шосе Чорнобиль-Київ (до 10 сіл); Жгира, Мордалевича і Ковальчука в районі м. Радомисля (села Щоглівка і Струщівка — близько 20 сіл); Аланди, Мазолевського і Демченка в районі Макарів-Бруси- лів-Ходорків (до 40 сіл); Святненка (500 багнетів) на північ від Фастова (біля 10 сіл); Кобенка і Коваленка в районі сіл Триліси-Копсан- ка-Мала і Велика Половецька-Яхни-Михайлівка-Сидори — Мазепинці-Дрозди-Писчики-Трушки-Зубари-Мотижин-Порадовка- Фастовці (в цьому районі повстанці мали гармати, кілька десятків кулеметів, багато рушниць, а зв'язок між селами був не тільки кінний, а й телефонічний); відділ Уляни (140 багнетів і 100 шабель), Сюрупи, Чучупаки, Грузенка та Трепета в районі Володарка-Тете- рів-Ставище-Сніжки-Розумниця (близько 40 сіл); загін Ромашка в районі Бобрик-Нова Басань-Новий Биків на Чернігівщині (до 20 сіл) [333].

Інформація ця, зі зрозумілих для воєнного часу причин, вочевидь неповна. Та й обмежується вона переважно Київською округою. її істотно доповнюють дані штабу Головної команди армії УНР. За ними на означений час існували відділи, якими керували 1. Цвітковський — на Таращанщині (700 чоловік кінноти і 500 піхоти).

2. Гризло — на Звенигородщині (100 чоловік кінноти і 2000 піхоти).

3. Дерещук — на Уманщині (4000 чоловік піхоти при гарматах — організованих).

4. Залізняк — на Єлисаветщині (700 чоловік піхоти).

5. Голий — на Канівщині (до 1000 чоловік піхоти). 6. Заболотний

— на Балтщині (до 2000 чоловік піхоти). 7. Чуприна — на Липовеччині (до 600 чоловік піхоти). 8. Ільченко — на Чигиринщині (відомостей про кількість немає). 9. Лобатий — Александрійський район. 10. Завертайло — Херсонський повіт. 11. Хмара — 300 чоловік кінноти і 300 піхоти. 12. Загородний — Черкаський повіт. 13. Лихо — Вінницький повіт. 14. Орловський — Полтавський повіт. 15. Біленький

— Полтавський повіт. 16. Орлик — Київський повіт. 17. Куравський — Таращанський повіт. 18. Маруся Соколовська — на Київщині. 19. Чорний — Переяславський повіт [334].