Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

І Всеукраїнський з'їзд комнезамів підвів підсумки періодові їх організаційного становлення й, визначивши завдання, сприяв активізації їх діяльності.

З перших кроків роботи КНС на селі рішуче загострилася класова боротьба. Куркульство, природно, не збиралося легко, без спротиву, а то й без бою, здавати позицій. Воно добре уловлювало й загальну тенденцію: консолідація середняцько-бідняцьких мас, що дедалі вороже налаштовувалася до заможних верств села, вела до неухильного обмеження позицій останніх, поступової їх ізоляції з перспективою втрати власності, повної воєнно-політичної поразки. Тому куркулі «в штики» зустріли організацію й розгортання роботи комнезамів, намагаючись зірвати здійснення земельної і продовольчої політики радянської влади терористичними актами, вбивствами активістів, продармійців, з якими пліч-о-пліч розвивалася діяльність КНС.

Наприклад, у с. Комісарівці Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині куркулі, у яких конфіскували 3000 пудів хліба, вбили шість активістів. У селах Текуче Уманського повіту і Раківці Гадяцького повіту на Полтавщині ними було вбито голів комнезамів. А в селі Райтинці Кролевецького повіту на Чернігівщині куркулями разом з головою місцевого КНС було вбито двох його дітей [958]. В Павлоградському, Верхньодніпровському і Криворізькому повітах Катеринославської губернії з травня по вересень 1920 р. куркулі і бандити вбили близько 100 продармійців [959].

Великих куркульських загонів у 1920 р. стало менше, ніж у попередньому році, але дрібних, розсіяних було ще чимало. Вони грабували селян, вбивали активістів, спалювали радянські установи, тероризували, залякували мирних жителів.

З низки місць надходила інформація про те, що куркулям на певний час вдавалося досягти бажаного ефекту. Так з Кременчуцького повіту Полтавщини повідомляли, що «у зв'язку з розвитком бандитизму, в багатьох місцевостях селяни відмовлялись від організації комнезаможів». У Миргородському повіті організація КНС затримувалася «через бандитизм». Як говорилося в документі, надісланому з Кролевецького повіту Чернігівщини, «куркулі агітують проти комнезаможів і навіть активно діють проти їх» [960].

Однак значно обширніша інформація про підтримку селянами створення комнезамів і заходів, які ними здійснювалися [961].

Ці тенденції дедалі посилювалися в міру підриву сили куркульства, ліквідації повстанських загонів. Селяни допомагали в обеззброєнні бандитів. Так, 30 вересня повідомлялося про те, що в Одеській губернії «за час походу на куркуля викачано із сіл 10000 нових гвинтівок, 700 револьверів, 700 «обрізів», а у Вознесенькому повіті на той же час «викачано у куркулів 3000 справних гвинтівок, 4500 «обрізів» і 100 наганів» [962].

Про зростання авторитету КНС серед біднішого й дедалі серед середнього селянства доповідали багато промовців на І Всеукраїнському з'їзді комнезамів [963].

А відтак «кількість» невмолимо порушувала баланс настроїв, почала все більше «переходити у якість»: через організацію комітетів незаможних селян підносився політичний вплив найпригнобленіших і найбідніших верств українського села (а це переважаюча маса) і, відповідно, знесилювалися куркульські верстви.

Ситуація на селі доволі швидко змінювалася й стабілізувалася: КНС здійснювали фактичне керівництво життям села паралельно з радами, якісний склад яких вони контролювали, впливаючи на їх політичні і адміністративні функції. Вони були також органами безпосереднього зв'язку між міським робітником і трудящими села, органами зміцнення їх класового союзу.

Паростки нового, соціалістичного в сільському секторі нездоланно росли, тому що вони відповідали життєвим інтересам його трудящих елементів.

Природно, найгострішим, найнагальнішим питанням, на якому концентрувалися зусилля комнезамівців, було продовольче. Від його розв'язання залежала перемога над найлютішим для того часу ворогом — голодом.

Щоб нагодувати трудящих, численну Червону армію (міжнародна обстановка не давала переконливих підстав для масової демобілізації), радянський уряд України, за прикладом радянської Росії, запровадив політику «воєнного комунізму» в усіх галузях життя, в тому числі і у продовольчому питанні. Була введена продрозкладка і заборонена вільна торгівля. У проведенні в життя цього курсу, забезпеченні робітничого класу і Червоної армії хлібом поряд з комнезамами велику роль відіграли робітничі продовольчі загони.