Антін Кравс - За українську справу. Спомини про ІІІ корпус УГА після переходу за Збруч

Не зважаючи на ріжне віддалення від мети наступу, був для усіх наступаючих частин визначений рівночасний початок наступу. Кожний з трьох корпусів дістав призначену для себе полосу наступу, в обсязі якої мав дозвіл на свобідне маневрування.

Окрім визначених полос наступу для поодиноких корпусів постановлено ще таке: уся артилерія і головна сила піхоти усіх трьох корпусів не мали посуватися поза лінію головного шляху від залізничого мосту на Дніпрі аж до літніх касарень, а звідти до Куренівки, щоби з одного боку оминути сутолоки і змішання поодиноких частин у великому місті в обличчі обох близьких ворогів, а з другої, щоби цілу групу в масі мати коло себе. Дальше, Запоріжський Корпус дістав наказ заняти цілою 7. дивізією оба мости на Дніпрі, перейти на лівий бік і обсадити та укріпити на спосіб мостового причілка висунені там військові бараки на Дарниці разом зі стацією. Інші слабші відділи І-го і ІІІ-го Корпусу мали заняти і забезпечити найважніші будівлі міста, передусім залізничі двірці з їх складами і магазинами, опанувати саме місто. Одна частина батерій мала стояти в поготівлі звернена на місто, Дніпро і мостовий причілок Дарницю, а решта мала разом з головною силою піхоти залишитися в поготівлі поза округом міста, бути готова до маршу і чекати на нові накази. І-ому Корпусові доручено забезпечити одною бригадою і 1. кінним полком північну і північнозахідну полосу над Ірпеню поміж шляхом Київ — Коростень і Дніпром. Щоби недопустити ворожих підкріплень з Коростеня на Київ і забезпечити ліве крило ґрупи, видала команда ґрупи дня 28. VIII. наказ ІІ-ому Галицькому Корпусові ударити на Коростень.

Дальше постановлено в справі святочного вмашерування військ, якого бажала собі Команда Армії, що після виконання усіх вгорі зазначених забезпечень, святочне вмашерування визначених до цього відділів з усіх корпусів відбудеться аж в день після заняття Києва. Ці відділи мали зібратися на захід від особового двірця під командою найстаршого приявного команданта корпусу і там чекати прибуття Команди Армії і команди групи. З кожної дивізії з гл. бриґади мав брати участь у параді один курінь і одна батерія.

Розуміється, всі частини, що були у службі забезпечення, були виключені від цього вмашерування. Наказ Головного Отамана на випадок зустрічі з військами Денікіна пригадано щераз.

Це були найважніші точки пляну наступу на день 29. VIII.

Чотироденну проволоку використав ворог основно. В цім часі кинув він майже 20.000 свіжого війська до Києва, через те силою здушив залізничий штрайк, усунув усі перешкоди в комунікації і всіми засобами переводив евакуацію всього рухомого майна. До укріплень зігнано силою 10.000 цивільного населення. Довкола міста поведено подвійний перстень сильних, задротованих закопів. Зовнішній перстень повстав ще за царських часів. Він ішов від Козина над Дніпром на захід, горбами на північ від Бугаївки, тягнувся дальше на північ через Глеваху; берегом потока Бобриця аж до його устя в Ірпень, дальше правим берегом Ірпеня аж до Дніпра. Цей перстень був надто широкий (мав коло 90 км.) і був для малої большевицької залоги до оборони непридатний. Тимто з великим поспіхом встановлено другий оборонний пояс, довжини яких 40 км. Він був тільки в початках роботи і йшов від Дніпра, на схід від Лісник до Лісник, а звідти дальше північним берегом потоку Вета, перетинав долину Вети коло Юзівки, біг горбом 180 і кінчився засіком на шляху Житомир — Київ біля почтової стації Борщагівка. Ці становища мали ту велику догідність, що завдяки особливому розкладові трамваїв у Києві, большевики могли дуже швидко перекидати свої резерви туди, де грозила найбільша небезпека і що ці становища можна було успішно підтримувати панцирними потягами. Що більше, большевики могли навіть творити, на тих позиціях, окрім укріпленого з природи полудневого відтинку, правдивий рухомий панцирний фронт зі своїх сильних панцирників, в чому були вони незвичайними мистцями. Усі познаки з боку ворога вказували на те, що він не мав наміру так легко віддати незвичайно важного для обох сторін міста, навпаки, хотів щераз спробувати тут воєнного щастя.

29-го серпня, рано досвіта, почався після прослідження ситуації в попередніх днях, рішаючий наступ рівночасно на цілому фронті. Вже день передтим, отже 28. VIII. виказував противник живу діяльність на цілім полудневім фронті між Дніпром та Ірпеню. Вечором того дня прийшло до гострої сутички на наших висунених забезпечаючих становищах під Загірям і Скитком. Протинаступом ворога відперто. Залізнича стація Васильків лежала під безустанним ворожим вогнем. Зате ніч на 29. перейшла досить спокійно. Все вказувало на те, що ворог стягнув значні сили в загальну лінію зовнішнього перстеня і найперш старався перервати наше далеко висунене прикриття, що крило підхід І-го Корпусу, який до цього часу був перед ворогом схований. 29 VIII. ще перед світом пішов ворог перший до наступу. Солодуб, оборонець Києва зібрав під своєю особистою командою коло 20 тисяч вояків 12-тої большевицької армії, щоби прорвати ними наш перстень коло Великої Бугаївки і переїхати через Васильків на захід. Цей удар був для нас дуже небезпечний, але ми потрохи його очікували, а навіть його собі бажали.