Антін Кравс - За українську справу. Спомини про ІІІ корпус УГА після переходу за Збруч

Поодиноко порозбивані частини 12-ої большевицької армії втікали зі своїми рештками до Києва та напевно не були в спромозі в короткім часі стягнути підкріплення і впорядкуватися до нового бою.

Головна сила червоної армії зводила бій на життя і смерть з військами Денікіна між Волгою і Дніпром, з Колчаком на Сибірі, з поляками на заході, а з литовцями і генералом Юденічом на півночі. Направду, положення червоної Москви було тоді найтяжче від початку її крівавого панування! Чи ж антанта була тоді сліпа, що нас не бачила, чи може не хотіла нас бачити? Коли б вона була тоді бодай у дечому нам допомогла і стала посередником між нами та Денікіном, то була б тоді вибила для панування червоної Москви остання година.

Зібрані в тім часі під Києвом большевицькі сили ми обчислювали на яких 10 тисяч людей. Тому що корпуси не мали своїх літаків, вислала Начальна Команда Гал. Армії дня 22. VIII. свої літаки до Козятина та приділила їх до моєї Групи. Але ці літаки були до далеких летів непридатні і тому не могли ми нічого в тім часі..довідатися про події на Лівобережжі.

З огляду на те, що зустріч з денікінською армією в найближчому часі була зовсім можлива, спитала наша Начальна Команда уряду У. Н. Р., як треба поступати в такому випадку. Головний Отаман дав вказівку, щоби за всяку ціну оминати ворожих виступів і цей наказ передано підчиненим корпусам.

Першою думкою команди групи було, не чекаючи на прихід першого Корпусу, одним ударом заняти Київ тими силами, які під ту хвилину стояли до розпорядимости, отже обома бригадами III. Корпусу і трьома дивізіями Корпусу Запоріжців, що давали разом около 20 тисяч людей.

Вже 20. VIII. заняли 2. і 8. бригади Попельню, 21. VIIІ. розбили в крівавім бою під Романівкою ворога, що ще раз хотів ставити опір, а 22. VIII. заняли Хвастів. Так отже в неповному тижні зроблено нових сто кільометрів.

Запоріжський Корпус, що посувався на рівній височині з III. Корпусом, прогнав ворога зі Сквири, а 22. VIII. після лютого рукопашного бою на передмістях Білої Церкви заняв це місто.

Перший Корпус зайшов у тім часі мало що поза Бердичів, отже лишився майже на 100 кільометрів позаду.

Йдучи за пляном ударного наступу, кинули ми 2. і 8. бриґаду вже 23. VIII. на Васильків і вони заняли це місто. Запоріжський Корпус станув день пізніше 6. і 7. дивізією над річкою Стугною, 8. дивізія залишилася в Білій Церкві як запас групи. Так отже група стояла вже 24. VIII вечором готова до останнього удару, 40 км. на полуднє і на полудневий схід від Києва.

Тимчасом команда Групи прибула до Хвастова і наказала летунську розвідку в напрямі Києва. Розвідка виказала великі затвори потягів, довжиною яких 20 км. на лінії Київ — Васильків, а також великий рух і переповнення на київських залізничих стаціях. Збирання ані пересування військ не сконстатовано. Імовірно залізничий штрайк на національнім підкладі. Евакуація Києва, що була в повнім ході, застрягла на місці. Скріплення не могли надійти, момент для рішального удару прийшов.

Диспозиції, які усталювали наступ на 25. VIII., були саме намічені, як коло 4-ої години пополудні прийшло від Запоріжського Корпусу зголошення, що перед заставами 8.дивізії під Білою Церквою появився денікінський панцирник зі штабом бригади на ньому 8. дивізія запитувала, що має робити, бо полк. Бєлогорцев, командант 2. терської бригади добровольчої армії з нею, як з частиною Армії У. Н. Р. взагалі не хоче переговорювати.

На це донесенню вислано негайно телеграфічний наказ здержатися по думці наказу Головного Отамана від усяких ворожих кроків і повідомити полк. Бєлогорцева, що уповноважені українські галицькі старшини прибудуть спеціяльним потягом до Білої Церкви, щоби вести переговори.

Про цей випадок, який скоївся скорше, як ми сподівалися, зголосив я негайно Начальній Команді у Винниці. З Начальної Команди прийшов наказ вислати негайно 2 старшин до місця постою 2. терської бриґади щоби вели переговори про демаркаційну лінію. Після того, як шеф штабу У. Г. А. полк. Шаманек порозумівся зі штабом Армії У. Н. Р. в Камянці Подільськім, вислала команда Групи 24. VІІІ. коло 9 год. вечором окремим поїздом сотника ґен. штабу Купчанка і пор. Головінського, обох з III. Корпусу з уповноваженнями як парляментарів до Білої Церкви. Сот. Купчанко дістав інструкції довести до тимчасового порозуміння з командою денікінської бригади або з найвищою командою денікінської армії. Це порозуміння мало полягати на визначенню демаркаційної лінії, яка не перешкоджувала б нашому походові на Київ і залишала нам вільний так залізничий як і возовий шлях ХвастівКиїв. Сот. Купчанко виконав своє завдання дуже добре. Визначено демаркаційну лінію, так як ми бажали; причім Білу Церкву залишено денікінцям, а демаркаційну лінію потягнено через стацію Устимівку і місцевости Барахати — Обухів (усі три місцевости мали належати до денікінців).