Симон Петлюра - Московська воша

Та того мало, що ото говорилось про большевицьку владу. Треба додати, що вона єсть найбільш немилосердна і люта на світі. Вона не знає жалю до того, кого уважає за ворога свого. А як большевиків жменька, а тих хто кориться їм зі страху та примусу — мільйон, то виходе, що ворогом своїм вона уважає увесь наш народ. Большевики не вірять нам і бояться, як би ми не очуняли колись та не передавили їх, як тих щенят чи вошей. Підбивши нас під себе, скористувавшись темнотою та неорганізованістю українського народу, большевики терором — розстрілами та іншими карами — хочуть вічно тримати його на своєму налигачі і не жаліють ні грошей, ні сил, щоб вічно панувати над нами.

Для цього вони тримають на Україні багато свого війська — червону армію, міліцію, аґентів «ГПУ» і всяких доглядачів і явних, і тайних, щоб усе знати, що думає наш народ і чим він навіть дихає. Для цього ж вони і застрашують його нелюдськими утисками. Починаючи з 1918 року, пролили вони по нашій Україні цілі ріки крови, не тисячі, не десятки тисяч, а сотні тисяч людей наших замучили, закатували в тюрмах, чрезвичайках та «под стенкою». Ця кров і тепер не перестає литись, бо в тюрмах повно людей, а большевицькі кати посилають на смерть все нові жертви. Підщитано, що большевики за цей час розстріляли та замучили всякими способами більше як один мільйон наших людей. Замучили не тільки тих, проти кого мали докази, що то небезпечні для них люди, а й зовсім невинуватих. Найбільше занапастили селян, але й робітників та й інтелігенцію не помилували. Нема здається й сім'ї такої на Україні, де б большевики когось не замучили, не заарештували або на північ, в далекі, холодні країни не послали. Тепер арештовують вони не тільки за контрреволюцію, але й за невиплату податків. Арештовують і поодинці, і цілими сотнями. І ніде таких утисків, такого терору не роблять большевики, як у нас на Україні, ніде не виявляють вони стільки лютости, як у нас. ты;-.».. 'Т. «.

— А через що ж вони такі люті до нас? — запитав Лаврін.

— А ось через що. Я тобі зараз оповім. — Дядько Семен аж оживився трохи і підсунувся ближче до кума. — Слухай уважно, — промовив він — і затям, що я тобі буду говорити.

Перша причина. Наш народ ніколи з доброї волі не пристане на большевизм. Все, чого навчають його большевики, все це є чуже і непотрібне для нього, як оте сміття, що викидають на смітник. Більшість нашого народу — селяни, либонь чи не 87 процентів. Тепер селянин хоче володіти землею, як власністю своєю на віки-вічні. Вона наша хоч польські та московські пани колись і загарбали її силою від нас. Вона наша з діда-праді- да. Без неї жити ми не можемо, бо вона потом нашим полита і зрошена кров'ю нашою. По ній нас, як ми ще малими хлоп'ятами були, мати кожного з нас за рученьку водила. До неї і батьків наших ми ховали. Ми тільки знаємо, як вона дихає, ми тільки знаємо, як зелені поля та трави усміхаються нам. Ми тільки знаємо, як вона любить, коли ми біля неї ходимо, коли її оремо, плодючою робимо. Вона, як мати для нас, бо, як мати без дитини жити не може, так і земля без нас не може бути. Ми й вона це одно, чого не можна розділити. Ми арендувати її не можемо, бо хто ж своє власне, рідне арендує?.. А большевики намовляють нас і примушують її на десять років в аренду взяти. Не буде ніколи цього, бо ніяка сила не намовить нас послухати такої дурниці. Не поможуть тут закони, ні «комнезами», ні розстріли: найшла коса на камінь. Знають це большевики добре і хочуть силою примусити, щоб ми не любили нашої землі так, як ми її любимо, та не ходили коло неї там, де ще маленькими ніженьками кожну стежечку втоптали. Хочуть вони, щоб оця з діда-прадіда земля належала не нам, а «союзові соціялістіческих республік» чи то пак Москві. Розумієш? А як ми на це не згодні…

— Та хто ж на це согласіє дасть? — вирвалося у Лавріна.

— Отож то й є! А большевики нашу любов до рідної землі хочуть видерти нам з голови і з серця і здати нам таки нашу землю в аренду. Та ще так, щоб ми арендували, — працю в землю вкладали, а Москва буде жити з нашої праці, не орючи, не сіючи, а забираючи кривавицю нашу. Так ото, значить, большевики і хочуть убити в душі нашій любов до нашої власної землі, переробити нашу вдачу і заламати впертість селянську. От тобі перша причина, чого вони такі люті на нас. Якби перебороли нас большевики, якби перемінили нам душу, то тоді сказали б:

— Коли ми з українців зуміли «дур» вибити, то з іншими вже легше собі раду дамо.