Симон Петлюра - Московська воша

Так саме із фабриками та заводами. Спочатку большевики повиганяли з них хазяїнів та передали робітничим комітетам. Потім, коли з цього нічого не вийшло, то пробували було назад повернути хазяїв, зробивши їх ніби управляющими. А потім, коли з цього один пшик получився, то вони за нове взялися: позаводили «трести» і передали їм всю заводську справу. Появились і «цукротрест», і «тютюнтрест», і «залізотрест» і всякі інші трести.

Всі вони грошей великих на себе вимагають, бо треба і контору велику тримати, і матеріал купувати, і ремонт робити, і робітникам платити, одне слово по-хазяйському всю справу провадити. А грошей мало і можна їх взяти тільки з каси большевицької, а там не хватає, бо ти уже знаєш, куди вони діваються. Кидаються на всі боки большевики, з трьох заводів один роблять, а два зачиняють, а потім на половині дороги кидають і не доводять до кінця. Через це вся промислова справа на Україні занепала: заводи та фабрики на половину тільки працюють, а як де, то й зовсім пусткою світять — шиби повибивані, машини поломані, одні тільки димарі стоять ще цілі та дим з них не куриться.

Таке хазяйнування довело до того, що наприклад:

Перше, вугольні шахти виробляють тільки четвертину того, що добувалося перед большевиками.

Друге, з цукроварень, що ними Україна на ввесь твіт славилася, і половини не залишилося, бо на Правобережжі, за української влади, працювало їх 69, а в 1922 році тільки 25. Решту большевики попсували і до роботи зробили негодящими.

З металюрґійних заводів, що були на Україні, працює тепер тільки два, а решта — 13 стоїть без роботи.

І так, куди не глянь, у всіх галузях промисловосте, скрізь руїна та пустка, хоч большевицькі газети і пишуть, що «советское строітельство» йде вперед та чудес доконує, що воно виробництво на фабриках та заводах аж до «довоєнної норми» підганяє.

А які це «чудеса» ми добре знаємо, бо те, що виробляється на трестированих чи соціялізірованих заводах, куди гірше ніж було раніше. Та не тільки гірше, а й дорожче, купувати його не по кишені звичайному чоловікові.

Як поїдеш до Києва або до Харкова, то побачиш по вікнах у крамницях всякого краму багато, навіть дорогі вина та шовкові панчохи світяться. Але все те купувати може «партієць», комісар. Нам все те заказано, бо ні за що. Замість вин по селах п'ють самогон, а замість панчох у личаки взуваються.

Щоб пособити горю, призначають большевики всякі комісії та доручають їм обслідити, через що воно, мовляв, з нашого хазяйнування нічого не виходить. На папері ніби все й добре, а на ділі нікуди не годиться. Працює така комісія кілька часу, вимагає на себе теж неабияких грошей, бо треба ж і членам заплатити, і знающим людям — «спецам», нові пляни видумує, як горю пособити, а потім виходить, що все те дурна праця була, бо вирішено все по-новому переінакшити.

Через те й виходить, що большевицьке хазяйнування точнісінько таке, як робота того Трохима (з байки Глібова): латав Трохим свою свиту, відтинаючи на латки шматки, з тієї ж таки свити, аж поки вона негодящою стала.

Отака Трохимова свита вийшла з усього хазяйнування большевиків на Україні, чи як вони кажуть «совітська господарча політика» на Вкраїні.

— Багато прийшлося б про це говорити та тільки нема чого довго розводитися. А проте головне слід зазначити.

Перше. Сільське господарство, найголовніше джерело багатства України, занепадає. Багато землі облогами лежить, не зорана і не засіяна.

Друге. Живий реманент: коні, худоба теж зменшився в числі. Тепер на Україні і коней, і корів та волів, не кажучи вже про свиней та овець, стало вдвічі менше ніж було до большевиків.

Трете. Фабрики та заводи переполовинилися. Нових не будують, бо ні на що. А на старих машини з кожним роком псуються й новими не заміняються. Те, що виробляється тепер на заводах чи фабриках, і дорого коштує, і часто нікуди не годиться.

Четверте. Залізниці теж приходять до занепаду. На багатьох лініях шпали не міняються вже кілька років, а майстерні для ремонту зачиняються. Там, де ходило на день 16 пар поїздів, ходить тільки 3. По деяких лініях зовсім нема руху, бо нема кому їздити, нема чим возити та й нічого возити. Пароплавство, як от на Дніпрі, на Десні, Прип'яті, Бугові, Донцю ще в гіршому стані, бо пароплавів зменшилося, за річками большевики не доглядають, як слід по-хазяйському.

П'яте. Дорожнеча життя стала в кілька разів більшою ніж була до большевиків. Багато потрібних речей дістати не можна, а коли й дістанеш, то за дуже великі гроші.