Симон Петлюра - Московська воша

— Чи пригадуєш, що вони писали про електрифікацію? Казали, що совєтська влада так мудро зробе, що навіть у селах на вулицях будуть електричні ліхтарі стояти, а в наших хатах електричні лямпочки будуть світити.

«Ми асветім вашу Украіну» — галасували большевики. Ну й освітили: ніякої електрифікації вони не запровадили і нових електричних станцій вони не збудували, а ми як світили керосином чи нафтою та лоєм, так і тепер світимо. Одна тільки різниця настала: раніше керосину можна було дістати скільки хочеш, а тепер трудніше стало, так що часто ми й зовсім нічим не світимо.

— Така сама доля трапилась і з справою народньої освіти.

— «Ми дадім вам образованіє», кричали большевики, — «далой безграмотность!».

— А на ділі вийшло так, що шкіл у нас тепер за большевиків стало менше, грамотних не побільшало, шкільні будинки не ремонтуються, а вчителі по кілька місяців платні за свою працю не отримують і коли б самі селяни їм не допомагали, то хто зна з чого б вони бідолашні, й жили. Одним словом, з большевицьких обіцянок нічого не вийшло, хіба тільки одного вони доконали — з шкільних будинків ікони повиносили та путні книжки позабирали. Оце й вся їхня «реформа» в справі освіти.

— Можна б було без кінця і краю пригадувати, якою брехнею живуть большевицькі газети і як вони дурять нею людей. Та брехливе слово їхнє, що його з дня на день, на протязі п'яти років вони тільки й знають, що на всі лади переплескують, навчило вже навіть дурнів не вірити їм.

Одну науку можна засвоїти, читаючи їхні газети:

— Коли вони щось або когось лають останніми словами, то це значить, що тут щось не так, а написане ними треба розуміти інакше.

А кінець кінцем для народа ні газети, ні книжки большевицькі не потрібні, хіба що на цигарку можуть придатися чи щось нечисте, гидке ними витерти. -

— Брешуть большевики не тільки тоді, коли по своїх газетах пишуть, а й тоді, коли з промовами на різних прилюдних зборах, мітінґах чи з'їздах виступають. Ніяка влада на світі не говорить так багато і робе так мало добра для народу, як влада большевицька, комуністична. Найбільше починають всякі комісари балакати, коли треба якісь нові податки здирати або здирство яке нове робити. Тут починаються вже такі розмови, що й кінця- краю їм немає, наче повінь весняна виливається з большевицьких ротів. Одну науку чи правило з них можна засвоїти, коли на село приїздить якийсь «оратор», то завтра або за кілька день одвідає нас і міліція або якийсь інший чорт і силою забиратиме від нас хліб, збіжжя все, що положено «ударними» вимогами большевицького здирства.

Отак і живемо ми серед брехні та насильства. Брехня большевицька наче дурман або чад від паленого вугілля: коли дихати ним довго, то й отруїтися можна. Ні про що інше й не дбають большевики, як про те, щоб наші душі отруїти, а мозки перевернути.

— Большевики обіцяли нам рай соціалістичний. Пройшло мало не п'ять років і замість раю вони гірше пекла завели.

У тюрмах повно невинних людей. «Чрезвичайка» тепер перехрещена в ГПУ та «вони», що хочуть те й роблять. Арештовують усіх і правих, і винуватих. Розстрілюють і по суду, і без суду. Мучать людей страшними муками. Шпіони, донощики всюди нишпорять, скрізь підслуховують і доносять. Різні пройдисвіти, провокатори з того ж таки «ГПУ» підбивають легковірних людей на щиру розмову, під час якої починають лаяти большевиків, а потім по їхнім доносам людей забирають, кудись вивозять, часто туди, звідки вороття немае. Через те один другому не вірить, сусід сусіда боїться і здається, що стіни вже чують, що хто каже. Десятки тисяч людей вивезли большевики на Сибір, то на північ (Мурман, Со ловецький манастир), а то ще й на Волгу висилають. Так колись російські царі та імператори робили після того, як Україну обманом під московське царство підбили. Вони теж наших козаків на північ — на «канальські роботи» посилали, де ті бідолахи й гинули від ходолу та хвороби. Точнісенько так і большевицькі правителі роблять: теж засилають наших лодей на далеку та холодну північ, щоб ті там гинули, як козаки колись погибали. Тут ніщо не змінилося: Москва все одно, чи вона царська чи большевицька, однакових засобів уживає, щоб вилюднити та переполовинити наш край.

— За царських часів дітей в школах на Україні найголовніше вчили тому, щоб вони від рідної мови відцурались та москалями поставали. А большевики вимагають від учителів, щоб ті школярів уже змалечку на комуністичну віру перевертали. Отож душу наших дітей псують наукою большевицькою, а нас самих намовляють безбожниками зробитись. Для большевиків-комуністів нема ні святощів, ні Бога, ні Христа, ні його святого, в що наші діди з прадідів вірили та без чого й жити не можна. Щоб захитати віру нашу, вони й церкви осквернюють, богохульства та блюзнірства всякого допускаються. До того доходять, що з деяких церков клюби та центри для розпусти зробили. Не дозволяють панотцям до школи ходити та дітей наших слову Божому научати, а самі силою забирають церковні будинки та для своїх партійних потреб їх зужитковують.