Симон Петлюра - Московська воша

Четверта. Дуже багато грошей — цілі сотні мільйонів — та все в чужій, дорогій валюті, пересилають большевики закордон у чужоземні банки. Кладуть їх на чужі, підставні фамілії, так що банки, приймаючи ці гроші, і не знають, що вони большевицькі. А роблять це большевики «про чорний день», що наступить для них. Тоді вони матимуть з чого жити, хоч їх і виженуть з України.

П'ята. Большевицькі верховоди люблять тепер часто їздити закордон, «воду цілющу пити», або від жиру зайвого лікуватися. Це теж грошенят коштує. Та й не малих, коли згадати, що їздять вони не самі, а з дамами своїми «наркомтесами» та «совбаришнями» які без шовкових панчох та золотих обручок не можуть обійтися. Був я на тому тижні в містечку, дивлюсь, аж на базарі міліція продає якесь лахміття: сіряки, жіночі спідниці, старі чоботи тощо.

— Що таке, — питаю в старої олійниці.

— А це, — каже вона, — харцизи продають з молотка одежу з сусіднього села, бо селяни там не заплатили всього «продподатку», то ото і продають останнє… — І олійниця вилаяла харцизів.

— Нічого, тітко, — одповідаю я їй, — як продадуть та виручку матимуть, то шовкові панчохи якійсь шлюсі, що з комісаром живе, подарують.

От тепер ти й бачиш куди воно дівається те, що у нас забирають. Це я казав все про витрати большевицькі за границею, а тепер трохи оповім про те, куди вони дівають гроші у себе вдома.

Перш за все. Багато витрачається на тайну поліцію большевицьку, що зветься ГПУ (раніш Чека» звалася). В цьому ГПУ служить багато шпіонів, донощиків та інших пройдисвітів. За свою «працю» вони і платню беруть велику, бо гадючої праці ніхто дурно не робить. Юда продав Христа за ЗО срібняків, а наші Юди та христопродавці вимагають на себе не ЗО, і не 300, і не 300 тисяч, а мільйони червінців.

По друге. Мають большевики в Москві «Центральний Комітет Комуністичної Партії». Цей комітет самі большевики люблять називати «штабом всесвітньої революції», а біля штабу того товчеться багато гулящих і всякої масти людей, ласих на гроші: є там і поляки, і молдовани, і лотиші, і німці та французи, і навіть негри та хунхузи. Вся оця мішана отара людська хоче їсти, а большевики її годують і гроші дають на те, щоб вони в своїх країнах комунізм заводили та на революцію людей підбивали. Є серед оцих чужоземних пройдисвітів такі, що навіть большевиків кругом пальця обводять: видурюють у них гроші, а революції не роблять. Таким чином «штаб всесвітньої революції» теж годується нашим хлібом, а його ми з тобою, куме Лавріне, даємо, а коли й не ми, то такі ж дурні, як і ми з тобою гречкосії.

По третє. Велика сума грошей, добутих з нашої праці, просто розкрадається комуністами, особливо тими, що біля заготовок хлібних, лісних, цукрових, вугольних тощо працюють. Допавшись до них, як мухи до патоки, вся ця «братва» мошеничає, себе не забуває і про чорний день дбає. Знає вона, що швидко кінчаться гарні заробітки для неї, а через це й забезпечує себе казьонними червінцями. Буває так, що червінці ці і дірки в кишенях роблять, а падаючи на підлогу так брязкають, що всі чують. Ну, тоді й большевики примушені необережних під суд віддавати. Але ми знаємо той суд: судять там «судді неправедні» — товариші тих, хто прокрався. Через те й присуд їхній здебільшого буває милостивий: «прінімая во вніманіє пролетарское проісхожденіє подсудімого» або «принадлежность к комуністіческой партії», його звичайно — милують. Бо у большевиків кругова порука і таке правило: свій свого не видавай! Не дурно старі люди кажуть: ворон ворону очей не виклює.

— Всі оті витрати, що роблять большевики на всесвітню революцію, то пропащі гроші. Так само пропадають марно і ті гроші, що витрачають вони на державні справи і на народне господарство, бо за яку б справу вони не брались, з того мало пуття буває. Большевики уміють ламати, нищити, догори ногами перевертати, а творити так, щоб користь народові була, на це вони нездатні. Через це і виходить, що з їхніх заходів одне горе для народа буває. Все хочуть вони силою робити. Деякий час народ тій силі кориться — своє думає. Та й не можна інакше, бо приміром, скажемо, закони большевицькі і про землю, і про фабрики негодящі.

Тому то й сталася дивна річ перш за все з землею.

Здавалося, що як настане «рабоче-крестьянская власть», то земельну справу вона зуміє полагодити так, що селяни будуть задоволені. А вийшло якраз навпаки: найбільше незадоволені большевиками іменно селяни. Бо землі у власність вони не получили, майже щороку большевики землю переділюють, так, що ніхто не знає, чи залишиться у нього на той рік те поле, яке він цього року обробляв. Одбираючи землю у куркулів, вони дають її «незаможникам», а ці, не маючи реманенту, часто тільки дивляться на неї, отож і виходить, що і старий господар її не обробляє, і новий до неї не береться. Податки ж на землю чи натурою, чи грішми такі великі, що їх і не сила платити. Кінець кінцем большевиків клянуть і господарі, чи як вони кажуть «куркулі» — заможні і «незаможники». А з другого боку, через всю оцю плутанину, що теж грошей великих коштує, площа посівів зменшилась і родить земля наша менше, як раніш.