Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Г. А. Кузьменко. Фото повоєнного періоду.

Так завершила свій шлях людина, яка, впродовж усієї громадянської війни очолювала масовий селянський рух на півдні України. Махновщина, як в фокусі, відбила суперечливе ставлення селянських мас до радянської влади на різних етапах революційного процесу, пройшовши шлях від стихійного руху проти панівних класів до ударної антирадянської збройної сили. Протест, з одного боку, проти насильницької політики більшовиків на селі, а з другого - страх реставрації буржуазно-поміщицького ладу, змушували селян шукати місце між революцією й контрреволюцією.

Помилки та перекручення, яких припускалися місцеві радянські органи, посилювали невдоволення селянства. Користуючись усім цим, Махно прагнув бути своєрідною "третьою силою", щоб захистити селянство як від нової влади, так і від старих порядків. Однак ця політика, що грунтувалася на анархістських гаслах "безвладного суспільства", "вільних Рад" і т. ін., зазнала краху.

Історики робили не одну спробу розібратися в лабіринтах махновщини, проте й досі залишається чимало суперечливого й нез'ясованого. Найбільш містко й вичерпно пояснив феномен махновщини, напевно, "М. В. Фрунзе: "На протязі громадянської війни кожна сила, що намагалась бути нейтральною між пролетаріатом і буржуазією або водночас ворожою й пролетаріату й буржуазії, негайно скочувалась у той чи інший бік. Всяка активна опозиція Радянській владі, якими б лівими гаслами вона не прикривалася, неодмінно перетворювалась на допомогу ворогам Радянської влади. Типовим прикладом цьому є Махно".

Махновщина була своєрідною громадянською війною у таборі сил, які боролися проти старого ладу. Махно назвав це фронтом, по обидва боки якого були тільки трудящі та революціонери.

Боротьба з радянською владою, яка змела на своєму шляху об'єднані сили внутрішньої та зовнішньої контрреволюції, була своєрідним виявом відчайдушної зухвалості з боку "Шаміля степів", як назвав Махна О. Гончар, стала божевільною спробою осідлати саму реальність, стриножити хід історії.

Реальність же така, що Махно і очолюваний ним рух зазнали краху не лише в роки громадянської війни. "Нова махновщина" не повторилася, як про це мріяли селянський "батько" та його найближчі сподвижники, ні в роки насильницької колективізації, ні в період голодомору на Україні, ні за інших екстремальних умов, що зачіпали інтереси села в період сталінщини. Не спалахнула, як 1918 року, селянська війна під махновськими прапорами й у роки Великої Вітчизняної війни. Махновщина на чолі з її ватажком - фігурою яскравою й колоритною - так і залишилась надбанням історії. Сьогодні не варто застосовувати щодо Махна старі кліше "антигероя", "політичного авантюриста", "перевертня" тощо, а, віддавши йому належне як історичній персоналії, віднести до головних дійових осіб періоду революції та громадянської війни в Україні.

Махно (у першому ряду зліва) серед членів "Спілки бідних хліборобів". 1906 р.

Група в'язнів Бутирської тюрми, визволених після Лютневої революції 2 березня 1917 р. У першому ряду зліва - Н. І. Махно.

Н. Махно (в центрі) серед повстанців у період боротьби з німецько-австрійськими окупантами. 1918 р.

Загін махновців під командуванням Ф. Щуся (в центрі) у період боротьби з австрійсько-німецькими окупантами та гетьманцями. Осінь 1918 р.

П. Ю. Дибенко і Н. І. Махно. 1919 р.

Група командного складу Української повстанської армії (махновців). Каретников, Петренко, Махно, медсестра, Куриленко, Васильєв.

Підписання старобєльської угоди махновців з Радянською владою (у центрі командарм повстанців Н. І. Махно). Жовтень 1920 р.