Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Тієї ж ночі туди зумів проникнути кореспондент берлінської газети "Руль" З. Ю. Арбатов. Він довго йшов через квадратні подвір'я, скуті чотириповерховими, тьмяно освітленими корпусами, з'єднаними вузенькими коридорами, повз мовчазних вартових. Піднявшись напівтемними сходами, кореспондент опинився у просторій кімнаті, де мала відбутися його зустріч з легендарними "батьком". Через кілька хвилин з бокових дверей, накульгуючи й тримаючи руки за спиною, дивлячись Арбатову прямо у вічі, зайшов Махно.

Від несподіванки гість навіть підвівся. Перед ним був той самий Махно, якого він бачив у переддень 1919 року в Катеринославі, якій стріляв по будинках з гармати, щоб вибити засілих там петлюрівців. Той самий Махно, що в період найбільших успіхів Добровольчої армії на шість тижнів захопив Катеринослав, де був повновладним господарем і звідки пішов останнім на очах у в'їжджаючих до міста слащовців… Той самий Махно, що протягом п'яти років залишав у різних районах України сліди крові, вогню й спустошення, стояв перед невідомою йому людиною і пронизував її немигаючим поглядом круглих очей. Видно було, що "батько" незадоволений, як і кожна зненацька розбуджена уночі людина. Зупинившись приблизно за три кроки від кореспондента, він неголосно запитав:

- Чого вам треба?

Побачивши, що той уперто витримує його погляд, наблизився ще на крок:

- Хто ви такий?

Коли Арбатов розповів, хто він і для чого прийшов, Махно, раптом перебивши його, запитав:

- Скажіть! Ось ви жили у тому самому місті, де я був два рази… Невже мої люди і справді так вбивали, як про це згодом писали та й пишуть зараз?

Розгублений журналіст вирішив змінити напрям розмови:

- Несторе Івановичу, минулого торкатися не будемо… Поговоримо про майбутнє. До речі, які у вас плани?

Махно скривився й повільно мовив:

- Питання дуже делікатне… Плани у мене розроблені і готові. Але доти, доки я перебуваю в неволі, ні про що реальне говорити не зможу.

- Але ж суд вас виправдав, - намагався розговорити співбесідника гість. - Отже, так чи інакше, але невдовзі вас повинні звільнити?

Зиркнувши на присутніх представників польської влади, Махно голосно сказав:

- Хоча, відверто кажучи, поляки мені нічого поганого не зробили і своїм судом довели, що на світі ще існує суд чесний і незалежний, та й режим мене не дуже гнітить, адже є у мене книжки, цигарки, але все ж таки я в неволі, і вже багато місяців. У нас у в'язниці народилася дочка Люся (насправді дочку Махна звали Оленою. - В. В.), і спасибі за те, що дружина й дочка живуть тепер вже на волі.

Колишній білологвардієць не втримався від запитання, яке багато разів порушувала денікінська преса:

- А чи правда, що ваша дружина - єврейка? Махно криво посміхнувся і, махнувши рукою, сказав:

- Знаю, з якої пісні співаєте: з статті Герасименка, вміщеної в якомусь часописі. Так ось… справа у тому, що статтю цю я читав і книга лежить у мене в камері. Герасименка я зовсім не знаю, але обурює вона мене до нестями. Писали б що-небудь у бульварних газетках, але вигадувати гидоту і ще вміщувати всяку неправду в часописі - це просто безчесно. Мені-то все одно, але якщо колись до моєї постаті хто-небудь звернеться, прикро буде, якщо він натрапить на нісенітниці і брехню, створену писаками на зразок Герасименка.

Витягнувши з простягнутої Арбатовим коробки цигарку, Махно наблизився до запаленого ним сірника і, затягнувшись, продовжив:

- Мою дружину звуть Галина Кузьменко. Вона народилася в селі Піщаний Брід Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Раніше вважалася православною, але тепер вона, як і я, не належить ні до якої віри і значиться атеїсткою. Зійшлися ми у селі Гуляйполе, де Галина була вчителькою в чоловічій та жіночій гімназіях. У в'язниці, вже тут, народилася дівчинка, яку ми не хрестили і над якою ніяких релігійних обрядів не здійснювали. Дівчинка ніде не записана і ніяких документів не має…

Арбатов вирішив задати питання, заради якого прийшов до цього похмурого закладу. Він перервав "батька" й сказав:

- А що було б, якби ви, Несторе Івановичу, раптом опинилися, як ви кажете, на волі? Махно збудженно сказав:

- Якби я опинився на волі, то за будь-яку ціну прагнув би потрапити на Україну, бо основне завдання моє і моєї організації - безпосереднє ведення боротьби з більшовиками. І навіть зараз там успішно діє моя двадцять четверта Маріупольська група, якою командує отаман Кожин.

- Я, - продовжував він, - більшовикам не вірю, бо навіть тоді, коли я уклав з ними перемир'я залишаючи за собою право на ведення політичної, не збройної, боротьби з більшовиками, вони одночасно вбивали, як звірів, моїх братів і сестер, тих людей, які брали участь у моїх загонах. Більшовики десятки разів намагалися мене знищити. Вони підбирали найбільш небезпечних злочинців, дарували їм життя і, засилаючи їх до моїх загонів, забезпечували документами і грошима, доручаючи їм мене вбити. Але поки це їм не вдалося, і навіть у вашому місті я виявив у моїй же армії більшовицьку організацію, і там же були розстріляні Полонський з компанією, які спеціально прибули з Москви, щоб увійти до моєї армії.