Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Галина Кузьменко швидко заповнила анкету з 32 пунктів і написала заяву, в якій говорилося:

"Будучи уповноваженою від Військової групи революційних повстанців України (махновців) на еміграції вести переговори з урядом УСРР, прошу пана Консула видати мені візу на виїзд на Україну до м. Харкова.

При цьому додаю, що в своїх переговорах група махновців буде домагатись від уряду УСРР:

1. Звільнення з в'язниць наших командирів Кримської армії, анархістів-набатовців і лівих есерів, що брали участь в махновському русі, як то: С. Каретникова, Гавриленка, Осипенка, Буданова, Попова, Середу, Зінченка, Воліна, Таратуту, Галаєву та ін., а також і всіх останніх махновців.

2. Припинення збройної боротьби й переслідування повстанців-махновців.

3. Певних гарантій вільного існування звільнених з в'язниць та тих, що повернулися додому з загонів і з-за кордону повстанців-махновців і анархістів-набатовців.

4. Вільної проповіді організацією махновців своїх ідей усно й печатно й вільного користування для цих цілей всіма технічними апаратами країни, як-то: друкарнями, поштою, телеграфом, залізницею і т. ін.

5. Права махновців брати участь в Радах і з'їздах. Група ж махновців, в свою чергу, зобов'язується:

а) Припинити збройну боротьбу з Радянською владою й партією комуністів-більшовиків;

б) Закликати всі повстанчі загони махновців розійтись по домах;

в) Стати на легальний шлях свого існування;

г) Скликати найближчим часом з'їзд махновців в Гуляй-Полі, який повинен буде:

затвердити свою згоду з Радянською владою України;

виявити своє дальше відношення до Радянського уряду України й партії комуністів-більшовиків;

намітити шлях і розробити плани своєї дальшої праці.

Г. Кузьменко".

Відсунувши заяву, дружина Махна тихим голосом почала розповідати про тяжке становище повстанців у польському таборі. Вона повідомила, що начальство табору на чолі з старшиною Билінським натякало Махнові на можливість організації втечі і переходу на Україну, де б він знову розпочав антирадянську боротьбу.

Бачачи, що розмова набирає надто делікатного характеру, Максимович запросив до кабінету ще кількох працівників відділу, щоб у разі чого мати свідків.

Галина Кузьменко запевнила, що Махно та його сподвижники не мають наміру воювати з радянською владою, навпаки, хочуть укласти з нею угоду, як це не раз робилося в роки громадянської війни.

- Коли б нам Український уряд подав бодай невелику допомогу грошима - якихось 300-400 тисяч злотих та 6-8 револьверів, то махновці змогли б організувати втечу з табору й перейти у вказаному радянськими властями місці кордон.

Працівники консульства, не зводячи очей з "махнихи", мовчки слухали її.

- Потім, - продовжувала вона, - махновці знову перейшли б радянсько-польський кордон і здійснили рейд по Галичині, піднявши там антипольське повстання. Ну, а уряд Радянської України зробив би закид властям Польщі, що вони самі винні, оскільки не видали Махна свого часу…

Обвівши поглядом присутніх і побачивши, що вони перебувають у розгубленості, жінка ще раз підкреслила:

- Питання це серед махновців обговорювалося не раз і серйозно, а тому успіх такої операції гарантовано.

Зрозумівши, що працівники консульства самі нічого не вирішать, вона попросила переслати її заяву до Наркомату закордонних справ УСРР.

Коли Галина Кузьменко пішла з консульства, між його працівниками розгорілися палкі дебати. Дехто вважав угоду з махновцями справою державної ваги й пропонував негайно видати візу дружині Махна. Оскільки у той період у Варшаві не було повноважного представника УСРР у Польщі О. Я. Шумського, ініціативу взяв у свої руки один із його заступників І. Хургін. Він заявив:

- Нам нині не загрожує небезпека особливо палкого роману Махна з поляками і оскільки цей роман зараз був би все одно "кислим", то не потрібно цю сволоту й на поріг пускати. Ніяких груп, ніяких свобод і таке інше - є окремі бандити. Кого ЦВК захоче, того й помилує. Необхідно виявити зараз усю твердість влади. Я не сумніваюсь, що, пусти ми їх зараз до себе як групу, - історія невдовзі повториться, як це було в роки громадянської війни.

Проте усі документи щодо пропозицій махновців були терміновою поштою надіслані до Харкова. Раковського у столиці не було, і за справу взявся заступник наркома закордонних справ республіки Яковлева. Він висловив пропозицію: в жодні зносини з махновцями не вступати. 28 серпня - рівно через рік, як Махно полишив межі України, ця пропозиція була розглянута в ЦК КП(б)У і схвалена. С. В. Косіор повідомив про це Наркомат закордонних справ УСРР. Після цього Яковлев надіслав листа посольству Радянської України в Польщі, в якому дав конкретні вказівки щодо пропозицій Галини Кузьменко.