Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Проте ряд інших біографів "батька" вважав його непричетним до цього терористичного акту.

Скирда, автор книги "Нестор Махно: козак анархії", посилаючись на спогади болгарського анархіста К. Радеффа, писав, що Шварцбард консультувався в "батька" з питань підготовки замаху. Але Махно буцімто намагався відрадити його, стверджуючи, що вбивство - метод, засуджений анархістами, доводив непричетність Петлюри до єврейських погромів. Махно робив це на знак подяки Петлюрі за те, що 1922 року, під час перебування у Польщі, той нібито врятував його від розправи агресивно настроєних петлюрівських офіцерів. Коли ж отамана було вбито, Махно висловив своє обурення. До того ж він дуже злякався, розуміючи, що за аналогією з Петлюрою його також можуть звинуватити в заохочуванні єврейських погромів на півдні України…

Тож не дивно, що у квітні 1927 року Махно написав звернення "до євреїв всіх країн", де закликав єврейську громадськість здійснити перевірку "брудного матеріалу". 23 червня того ж року він виступив у паризькому клубі "Фобур" на диспуті "Чи був "генерал" Махно другом євреїв, чи брав участь у вбивстві їх", де доводив, що однією з причин розстрілу Григор'єва була організація ним масових єврейських погромів.

Усі, хто знав Махна під час еміграції, констатували притаманну йому патологічну недовіру й підозрілість. Після вбивства Петлюри Махно змінив прізвище і офіційно став йменуватися Міхненком. Нове прізвище стали носити його дружина і дочка.

Жила родина Махно невибагливо, постійно відчуваючи матеріальні нестатки. У 1927 році Г. Кузьменко і Н. Махно офіційно розірвали шлюб, хоча продовжували підтримувати хороші стосунки. Галина мешкала з дочкою у містечку Кенсі, де працювала прачкою в пансіонаті-інтернаті для дітей російських емігрантів.

Махно жив у Парижі, часто міняючи місця роботи. Дружина і дочка щотижня відвідувала його. Махно дуже любив свою Оленку, годинами з нею бавився, купував недорогі подарунки. Але методи виховання часто були таким ж, які "батько" застосовував колись до своїх підлеглих. Покаравши дівчинку за якусь провину, Махно впадав потім у депресію, мучився, задаючи собі одне й те ж запитання: як він міг підняти на неї руку?

Махно з дочкою Оленою. Париж, 1929 р.

Колишньому "батькові" не вдалося здійснити свій задум - збити довколо себе армію з представників різних партій, що втекли з Росії, щоб продовжити боротьбу проти більшовиків. Проте друге завдання - написати історію махновщини й розповісти усьому світові про свою боротьбу - йому частково вдалося. Підготовка мемуарів стала головною справою Махна, хоча умови життя й здоров'я перешкоджали цьому. 1929 року в Парижі побачив світ перший том його спогадів "Русская революция на Украине (от марта 1917 года по апрель 1918 года)". 1936 року вийшла друком друга книжка "Под ударами контрреволюции (апрель-июнь 1918 года)", а через рік третя - "Украинская революция на Украине (июль-декабрь 1918 года)". Перший свій том ще встиг прочитати Нестор Іванович, але два наступних вийшли вже після його смерті за редакцією Воліна (В. М. Ейхенбаума), який у 1919 році очолював в армії "батька" реввійськраду.

Немає сумніву, що писав їх власноручно Нестор Махно. Це підтверджує й порівняльний аналіз його записок, опублікованих 1923 року в берлінському "Анархическом вестнике". Проте в двох останніх випусках Волін, очевидно, чимало додав від себе - про роль анархістів, про вчення цієї партії щодо поширення селянського повстанського руху на чолі з легендарним "батьком". Та й самого Нестора Івановича він намагався показати більше борцем за анархістські ідеали, ніж за інтереси селянства, як це було насправді.

Слід згадати й про те, що між Махно та Воліним і в Парижі існував антагонізм. Анархістка І. Метт писала пізніше, що Волін одружився після смерті Махна на Галині Кузьменко, а та, витягнувши з-під подушки першого чоловіка його спогади, передала новому обранцю. Знайома Махна, очевидно, недолюблювала його колишню дружину, оскільки стверджувала, що та хотіла вбити сплячого "батька" ще в польському таборі, що в роки війни "зв'язалася" з німецькими офіцерами, й інші нісенітниці…

За іронією долі найближчим приятелем Махна на схилі життя став Я. Ф. Карабань - колишній білий офіцер, один з тих, з ким затято на протязі всієї громадянської війни боровся "батько". Тоді ж Махно згадав і про свого першого наставника - організатора "Спілки бідних хліборобів" Вольдемара Антоні, який мешкав у Латинській Америці. Крім ностальгічних листів про спільну революційну боротьбу в роки першої російської революції Махно надіслав йому й свої спогади.