Як і в роки громадянської війни, Махно користувався популярністю у жінок - переважно представниць першого покоління російської еміграції. Особливо тісно спілкувалися з ним у цей період анархістка Іда Метт, яка чула про "гуляйпільського батька" ще у роки його злету. "Я, молода студентка, яка мріяла про героїчні подвиги, про "необмежену свободу", уявляла собі Махна таким богатирем - сильним, сміливим, безстрашним, безкорисливим борцем за народну справу…, - згадувала вона. - І ось у 1925 році я приїжджаю до Парижа і дізнаюсь, що Махно також перебуває у Парижі. Я з нетерпінням чекаю можливості побачити його. Невдовзі трапився випадок… Він виявився зовсім іншим: невеликого зросту, кволим, зовсім не з тих, на кого звертаєш увагу у натовпі. Потім у мене була можливість зустрічатися з ним часто, і, коли я познайомилася з Махном ближче, мені стали зрозумілими і він сам, і його роль у громадянській війні. Я думаю, самим суттєвим у нього було те, що він завжди залишався українським селянином… який чудово знав життя села і турботи його мешканців".
Наблизившись до фінішу свого життя, Махно мріяв повернутися на батьківщину. Про це свідчать, зокрема, кілька листів, написаних ним у другій половині 20-х років. В оточенні друзів він згадував першу дружину Настю Васецьку. Мріяв, як, повернувшись у Гуляйполе, розпочне спокійне життя звичайнісінького селянина і одружиться на працьовитій дівчині. У нього буде добрий кінь, плуг. Після заходу сонця вони разом з дружиною повертатимуться додому, а у вихідні їхатимуть в хорошому настрої з базару, вдало продавши городину й накупивши у міських лавках гостинців… Захопившись розповіддю-мрією, він навіть забував, що сидить у якомусь невеличкому кафе, тоді як на Україні здійснюється насильницькими методами колективізація і "розкуркулювання" селянства…
Закордонне життя і діяльність Махна перебували від пильним наглядом Ф. Е. Дзержинського і В. Р. Менжинського. Проте, за свідченням ветеранів ВЧК, вони не бачили в ньому потенційного ворога радянської влади, вважаючи політичним трупом.
Але не тільки це стримувало чекістів. Махно і очолюваний ним рух були своєрідною зброєю у боротьбі проти Троцького - затятого ворога Сталіна. Як писав у середині 30-х років колишній командуючий 2-ю Українською армією А. Є. Скачко, махновщина "б'є по Троцькому і пропонує переоцінку його… Справа зовсім не в особистостях, а у боротьбі сталінської й троцькістської концепцій революції". Щоправда, махновщину офіційні власті усе ж таки побоювалися. У 20-х роках в СРСР вийшло ряд книг і статей про Махна й анархо-махновщину. їх авторами були і історики, і самі учасники повстанського руху - В. Білаш, М. Кубанін, Н. Герасименко, В. Руднєв, І. Тепер… Проте, коли виникла криза хлібозаготівель, а за нею послідувала насильницька колективізація, почався голод 1932-1933 років, офіційні власті, щоб не нагадувати селянству про недавню історію, коли воно активно зі зброєю в руках захищало свої інтереси, припинили видання книг про Махна і очолюваний ним рух. Публікація таких праць поновилася лише наприкінці 30-х років, коли, як писав той же А. Є. Скачко, "зміцнів колгоспний лад і нічого було боятися махновщини".
Махно стежив за становленням Червоної Армії, особливо цікавився долею її "вождя" Ворошилова. Згадуючи громадянську війну, свої стосунки з наркомвоєнмором, "батько" чи то всерйоз, чи з іронією говорить, що за інших життєвих обставин теж міг бути червоним маршалом, подібно до Ворошилова або Будьонного.
Н. І. Махно. 1930-ті роки.
Емігрантська преса, згадуючи час від часу про Махна, констатувала, що відсутність у нього "конкретно-політичної підготовки" не дала змоги "батькові" зробити блискучу кар'єру у більшовиків. "Він, - писав М. А. Алданов, - прекрасно міг стати маршалом, як унтер-офіцер Будьонний або як слюсар Ворошилов. Однак задуми його були набагато ширшими. Думаю, що в період найвищих його військових успіхів він думав і про ленінський престол в Москві або принаймні у Києві". Фантазія письменника в останніх рядках очевидна. Втім, живучи в Парижі, Махно не один раз говорив своїй подрузі І. Метт, що справлявся б з обов'язками наркома військових та морських сил СРСР не гірше від Ворошилова, згадуючи й порівнюючи свої та "першого червоного офіцера" бойові успіхи в роки громадянської війни…
Не забували Махна в Радянському Союзі і у 30-х роках. Про нього і рух, який він очолював, видавалися історичні праці, образ "куркульського батька" часто зустрічався в художніх творах. 7 листопада 1933 року "Правда" опублікувала вірш Д. Бєдного "Тени прошлого" з ілюстраціями Кукриніксів, в якому поряд з затятими ворогами радянської влади Колчаком, Денікіним, Юденичем, Врангелем та Анненковим знайшлося місце й для Махна.
Читать дальше