Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

21 січня 1924 року помер В. І. Ленін. Багато хто, в тому числі й Махно, стали плекати надії на швидку загибель радянської влади. "Батько", зокрема, вважав, що настав час розпалити полум'я народної боротьби проти більшовиків. Проте ніхто не цікавився ним… Передчуття активної діяльності, яке надавало сенс його життю, жага почестей й слави змінилися зневірою, розчаруванням, почуттям непотрібності та нікчемності. Навесні 1924 року у Махна дедалі частіше виникали думки про самогубство.

14 квітня Литовське телеграфне агентство повідомило: "Махно, який останнім часом перебував у Торуні, покінчив з життям, перерізавши собі лезом горло". Проте наступного дня в газетах з'явилося спростування під назвою "Махно живий". Дійсно, "батько" зробив спробу покінчити життя самогубством, але був врятований лікарями. Причини вчинку пояснювалися досить туманно: "На цей крок штовхнули Махна різні міркування політичного характеру". Після цього інцидента "батько" був переведений до Данціга, де також перебував під пильним контролем поліції. Там він відновив контакти з анархістами, які розраховували згуртувати навколо нього свої розрізнені сили. Адже всі анархістські вожді займалися, в основному, теоретизуванням. Махно ж був єдиний, хто довів, що цими ідеями можна озброювати народні маси, хоч вони й не підготовлені до засвоєння такого складного матеріалу.

Зазнавши аварії в житейському морі, людина, не добираючи, пливе до найближчого берега. Так само вчинив й Махно. Його опорою і надією стали анархісти, яких було чимало і у Німеччині, і у Франції.

У квітні 1925 року за допомогою друзів-анархістів Махно покинув Данціг і переїхав до Парижа. Європейська преса здійняла галас, що Махно утік в невідомому напрямку. Знайшовся ласий на сенсацію німецький журналіст, який заявив, що, пливучи з Амстердама до Мексіки на кораблі "Атлантік", на власні очі бачив на палубі Махна з якоюсь жінкою. Колись грізний гуляйпільський "батько", знаходячись серед поважної публіки, замислено дивився на море… У передмісті французької столиці - Венсені - сім'я Махна прожила майже десять років.

Примхлива доля звела в Парижі кількох колишніх ворогів Махна - А. І. Денікіна, П. М. Врангеля, С. В. Петлюру, X. Г. Раковського. По-різному зустрічали їх в столиці Франції, діаметрально протилежне положення займали вони тепер. Якщо дипломат Раковський представляв у Франції Країну Рад, колишні керівники білої гвардії ще користувались популярністю серед широких верств російської еміграції, а колишній головний отаман постійно перебував у центрі уваги своїх колишніх командирів та офіцерів, то Нестор Махно був забутий і ледве животів. Зовні він виглядав типовим емігрантом: сірий вицвілий костюм-трійка з універсального магазину, вишнево-червона краватка, пальто-дощовик, пожмаканий фетровий капелюх. Підстрижений був коротко. Глибокий шрам перетинав праву частину обличчя від рота до вуха. Махно накульгував, часом полохливо озирався довкола. Не було в Парижі практично нікого з колись грізної його армії. Ні денікінці, ні петлюрівці дружбу з "бандитом", звичайно, не водили. Лише анархісти не відвернулись від нього: подавали "батьку" деяку матеріальну допомогу, надавали сторінки своїх видань для його статей та спогадів. Особливо часто друкувався Махно в журналі "Дело труда". Тут він публікував найрізноманітніші матеріали, починаючи від спогадів про матроса Желєзнякова, який, на думку "батька", вчинив велику помилку, не розігнавши слідом за Установчими зборами Раду Народних Комісарів, до співчуття сім'ям страчених у США 1927 року революціонерів Сакко і Ванцетті… Ряд статей Махно присвятив 10-річчю Жовтневої революції на Україні, святкуванню 1 Травня, національному й селянському питанням, дуже багато писав про форми й методи збройного захисту республіки, доводив свою непри- четність до єврейських погромів на Україні… Особливо багато про це почав говорити після вбивства Симона Петлюри. 25 травня 1926 року "головного отамана" застрелив на перехресті паризьких вулиць годинниковий майстер Шварцбард - виходець з України, що прийняв французьке підданство. Вбивця заявив, що не належить ні до якої політичної партії і діяв самостійно, а Петлюру вбив тому, що вважав за обов'язок помститися за вчинені отаманом незліченні єврейські погроми на Україні. Шварцбарду не повірили й намагались довести, що його руку спрямовувала неіснуюча "більшовицька терористична організація", інші політичні організації. Згадувалося й ім'я Махна. Як стверджує Мішель Мале у своїй книзі "Нестор Махно у російській громадянській війні", антагонізм між "батьком" і головним отаманом в еміграції ще більше зріс, і останній, будучи знайомий з майбутнім вбивцею Петлюри, навіть брав участь в обговоренні подробиць замаху. Відбувалося це 10 травня в російському ресторані. За столиком сиділо декілька анархістів, у тому числі Махно і Шварцбард, коли до залу ввійшов Петлюра, який того дня був іменинником. Від несподіванки майбутній вбивця сполотнів, а Махно лишився незворушний.