Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Казанові було дуже легко покликатися на Вольтера ще й тому, що саме на 1760-ті роки припадає пік зацікавлення Вольтера катерининською Росією, а Росія, своєю чергою, відповідає не меншим інтересом до Вольтера. 1764 року Катерина заснувала першу в Росії школу для дівчат — «Le Couvent des Demoiselles Nobles» (14) Інститут шляхетних дівиць (фр.). (95) , або Смольний інститут, а 1771 року російські «demoiselles» поставили саме Вольтерову «Заїру» 6.

«У ці дні росіяни, з претензіями на літературні смаки, — писав Казанова, — знали, читали й хвалили лише Вольтера і, прочитавши всі його твори, гадали, що тепер вони так само освічені, як і їхній кумир». Ставлення Просвітництва до Східної Європи було таким, що навіть зацікавлення Вольтером могло сприйматися лише як поверхова цивілізованість. Насправді Казанова написав свої спогади двадцять п’ять років по тому в Богемії, де згадував Росію давноминулих часів, підсумовуючи: «Такими були росіяни у ті дні; але мені казали — і я в це вірю, — що тепер вони значно менш поверхові» 7.

Казанова забрав Заїру, «досі зодягнену в грубий одяг», до себе додому і «залишався вдома чотири дні, не відходячи від неї, доки її не перевдягли у французьке вбрання». Вочевидь, саме тоді він уперше скористався сексуальними правами на свою власність, але в мемуарах він чомусь повідомив лише про її перевдягання «у французьке вбрання». Вигадливе зваблювання часів рококо, що було характерною ознакою описів його еротичних пригод, виявилося недоречним у випадку купленої тринадцятирічної рабині. Тут він навряд чи міг вигукнути як у Венеції: «О, які ж вони приємні — ці відмови закоханої, що відсуває щасливу мить лише для того, аби зазнати більшої втіхи!» Якщо він відчував незручність, домагаючись своєї рабині, то вельми вдало заступив опис цих домагань оповіддю про її перевдягання. Одягаючи Заїру, Казанова познайомив її з модою і цивілізацією, і це ніби знімало його провину. Втім, одягнувши дівчину приватно, Казанова потім публічно роздягнув її, взявши з собою до російської лазні «помитися у товаристві тридцяти чи сорока цілком голих чоловіків і жінок». Це дало Казанові добру літературну нагоду, щоби описати оголену Заїру: «Її груди ще не розвинулися, їй було тринадцять років; я взагалі не побачив у неї жодної ознаки статевої зрілості. Чорне волосся відтіняло молочну білизну її шкіри і робило її ще прекраснішою» 8.

Казанова порівнював Заїру зі статуєю Психеї із Вілли Борґезе в Римі, але, можливо, він також думав про Піґмаліонову Ґалатею, бо, одягнувши її «у французьке вбрання», він одразу почав її вчити італійської мови, і через три місяці вона говорила «дуже погано, але досить стерпно, аби висловити свої бажання». Сам він, звісно, не починав учити російської, бо «насолоду, що я мав, слухаючи, як вона говорить по-венеціанськи, годі (96) уявити» 9. Казанова перетворив рабство на експеримент із цивілізування Східної Європи. Основи мови і стилю, що їх Кокс чи Сеґюр пізніше сприйматимуть за ознаки поверхової цивілізованості у Санкт-Петербурзі, втовкмачувалися селянській дівчині-рабині: чотири дні пішло на французьке вбрання і три місяці на уроки італійської. Казанові залишалося тільки дати їй прочитати Вольтера, що було б останнім штрихом поверхової цивілізованості, але цього не довелося робити, адже вона сама була Вольтеровою героїнею, і її особистість спільними зусиллями створили Вольтер і Казанова.

«Вона полюбила мене, — самовпевнено повідомляв Казанова, — й одразу почала ревнувати, якось ледь не вбила». Він твердить, що «якби не її прокляті ревнощі, що стали щоденним тягарем для мене, і не сліпа віра у карти, на яких вона щоденно гадала, я ніколи б не залишив її» 10. Насильство, забобонність, ірраціональна й неконтрольована пристрасть зраджували примітивність її вдачі, ледь прихованої французькою модою і венеціанським діалектом. Поступово ці поверхові знаки цивілізації дозволили Казанові забути, що його стосунки із Заїрою тримаються насамперед на факті її невільництва, на горезвісних ста рублях. Попри це, вона мала право на ревнощі, якщо невільниця взагалі має будь-які права. До того ж розповіді Казанови про власні зради засвідчують, що в Росії його сексуальність набрала специфічних рис.

Найдраматичніше зіткнення Казанови із Заїрою почалося з того, що він залишив її вдома й вирушив у гості сам, «переконаний, що там знайшлося б кілька молодих офіцерів, які дратували б його, фліртуючи з нею її рідною мовою». І справді, він зустрів російських офіцерів, двох братів, котрі обидва були поручиками. Молодший, «блондин, гарненький, як дівчина», виявляв до нього стільки знаків уваги під час вечері, що Казанова «прийняв його за дівчину в чоловічому одязі». Офіцера звали Лунін. Після обіду Казанова спитав, чи він, бува, не перевдягнена дівчина, «але Лунін, упевнений у вищості чоловіків, не гаючи часу пред’явив докази своєї статі й обійняв мене, бажаючи дізнатися, чи зможу я лишитися байдужим до його вроди. Вирішивши, що я задоволений, він приготувався подарувати щастя нам обом». Тут втрутилася ревнива француженка, що назвала їх обох непристойними словами. (97)