Я показую йому сільську дівчину неймовірної краси; він бачить її, погоджується, ми підходимо до неї, а вона тікає до хатини й зникає за дверима. Ми заходимо також, бачимо її батьків, цілу родину, а в самому кутку — дівчину, налякану наче зайченя, якого ось-ось розірвуть пси 2.
Зрештою, Казанова був на полюванні, й згадка про «хатину», куди він загнав свою здобич, споріднювала його полювання з багатьма іншими описами Східної Європи XVIII століття.
Хвилин п’ятнадцять офіцер розмовляв російською з батьком, і з усієї розмови Казанова збагнув лише, що вона стосувалася дівчини — «позаяк батько покликав її, і вона, слухняна та покірна, підійшла і стала між ними». Тоді офіцер пояснив, що батько вимагав за дівчину сто рублів, адже вона незаймана і має лише тринадцять років. Казанова попросив офіцера пояснити, про що йдеться:
— Припустімо, я заплачу сто рублів. Що тоді?
— Тоді вона до ваших послуг, і ви матимете право переспати з нею.
— А якщо вона не захоче?
— О, такого ніколи не буває. Ви тоді маєте право її побити.
— Припустімо, що вона захоче. А що, коли після любовних утіх вона мені сподобається і я захочу її залишити?
— Ви стаєте її господарем, і ще більше, скажу я вам, ви навіть зможете заарештувати її, якщо вона спробує втекти, поки вона вам не віддасть ста рублів, що ви заплатили за неї.
— А якщо я триматиму її у себе, скільки за місяць я маю їй платити? (93)
— Ні копійки. Тільки годувати і щосуботи відпускати у лазню, аби вона могла в неділю піти до церкви.
— А коли я поїду з Петербурґа, чи зможу я взяти її з собою?
— Ні, тільки з особливого дозволу і заплативши заставу. Бо хоч вона і стала вашою рабинею, передовсім вона належить імператриці.
— Чудово. Залагодьте це для мене. Я плачу сто рублів і заберу її з собою; запевняю вас, що не поводитимуся з нею як із рабинею. Але я цілком покладаюся на вас і не хочу, щоб мене ошукали 3.
Ось так Казанова, легендарний майстер науки зваблення за старого режиму, змушений учитися як початківець правил гри у нових умовах. Ключем до цих правил було слово «рабство», що змушувало Казанову почуватися трохи незручно.
Це слово часто вживали мандрівники, описуючи жорстокі умови кріпацтва й життя селян у Росії, Польщі та османській частині Європи. Це слово входило до спільної концепції Східної Європи, об’єднуючи певні країни на підставі деяких подібностей їх соціоекономічної структури. Автори сучасних нам підручників подають ці риси як самозрозумілі: «У XVI–XVIII сторіччях у Східній Європі, на відміну від Заходу, селяни дедалі більше втрачали свободу» 4. Проте у XVIII столітті ідея «Східної Європи», на відміну від ідеї «Заходу», ще не була концептуальним каркасом аналізу і формувалася поступово, на основі нагромадження подібностей і різних поглядів.
Казанову не вельми цікавили соціоекономічні структури, і купівля російської дівчини для нього була радше виявом місцевих сексуальних норм, ніж формою феодального гніту. Втім, він тримався досить обережно й намагався уникати вузлового слова, обіцяючи не поводитися з дівчиною як із рабинею. Ця нова можливість сексуальних пригод показала Казанові азійський бік Росії: наступного ранку, коли він пішов заплатити сто рублів, його приятель-офіцер запропонував зібрати «сераль, де буде стільки дівчат, скільки йому заманеться». У своїй «хатині» батько дівчини, чекаючи на оборудку, дякував Миколаєві Угоднику «за зіслане щастя», після чого запропонував Казанові перевірити (94) незайманість дівчини. Той знову почувся незручно: «Моє виховання не дозволило мені ображати її такою перевіркою», проте він «присів і, затиснувши її між стегнами, рукою перевірив й упевнився, що вона неторкана. Правду кажучи, я б не видав її, навіть якби виявилося, що вона втратила цноту» 5. Втім, напередодні він боявся, що його обдурять. З одного боку, постійне вживання евфемізмів засвідчувало, що йому трохи незручно від запаморочливої легкості сексуальної пригоди за таких обставин. Проте майже клінічний опис такої «перевірки», вочевидь, приємно його збуджував і навмисно призначався для читачів як вступ до порнографії оволодіння. Казанова заплатив гроші батькові, той дав їх дівчині, яка, своєю чергою, віддала їх матері. Отже, оборудку було здійснено.
Першим своїм актом Казанова яко власник дівчини дав їй ім’я, наче досі вона його не мала. Ім’я, що він вигадав для неї, подарувало їй сумнівне безсмертя на сторінках його мемуарів, зробило її ледь не символом Східної Європи в уявленні західноєвропейського Просвітництва. Він назвав її Заїрою. Вольтерова «Заїра» стала однією з найпопулярніших трагедій письменника від часу прем’єри у театрі «Комеді франсез» 1732 року. Місцем дії був сераль, головна героїня Заїра — християнська невільниця єрусалимського султана, а сюжет розгортався навколо їхнього приреченого на загибель кохання. В п’ятому акті султан заколов її у шалі безпідставних ревнощів. Казанова, не вагаючись, прийняв орієнталізм Просвітництва, давши дівчині ім’я Заїра, відсилаючи, в такий спосіб, до любовної історії у гаремі, аби позбутися відчуття ніяковості від зіткнення з рабством у Східній Європі.
Читать дальше