Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

У Константинополі Салаберрі усвідомив, що дістався кінця Європи: «Це місто лежить у Європі, за шістсот кроків від Азії» 78. Того дня, коли він нарешті перетнув Босфор і опинився в Азії, він вдався до відповідно розмашистих розмірковувань: «Як може морська затока, не більше чотирьох ліґ завширшки, бути причиною такої зміни у моїх думках? Або, радше, як вона може зробити такими різними дві частини всесвіту, такі близькі й водночас такі несхожі?» Сеґюр вважав, що залишив Європу, коли в’їхав до Польщі, але Салаберрі по-справжньому залишив Європу лише тоді, коли перетнув Босфор. «Коли я дивлюся на Європу, що її тільки-но залишив, й Азію, яка тепер у мене під ногами, мої очі й мій дух сповнює цілком новий захват». І справді, він переміг свою колишню огиду, захоплюючись такими великими азіатами, як Заратустра, Мойсей, Христос і навіть Магомет. Його роздуми про Європу стали менш патетичними, навіть у чомусь зворушливо сентиментальними: «Стрічка моря, завширшки шістсот кроків, розірвала нитку, яку не могли розірвати дев’ятсот ліґ суходолу, — нитку, що пов’язувала мене з моєю країною, з Європою, з моєю епохою» 79. Салаберрі залишив Францію, не знаючи, коли й за яких обставин зможе туди повернутися, тому ця нитка була для нього справді важливою. Йдучи за нею, він колись знайде шлях додому. Він утратив Францію, але знайшов Європу, і зрозумів, що Європа величезна. Під час своєї «подорожі до Константинополя» він мандрував Угорщиною та Волощиною, бачив кентаврів і готентотів, але таки залишався в Європі.

У Константинополі Салаберрі дійшов висновку, що Європа являла собою моральну єдність на основі «подібних (88) пристрастей, смаків, манер, помилок, звичаїв і вад». Він вилучав з цієї єдності турків, бо вони перебували поза «будь-яким порівнянням». Їхня зневага до європейців уже свідчила про моральну нижчість, адже вони навіть не могли її приховати. Салаберрі визнавав, що всі народи (можливо, навіть французи) зверхньо ставляться до інших, «але ця спільна вада приховується або проявляється залежно від більшої або меншої цивілізованості» 80. Справді, ніхто краще за Салаберрі після його мандрівки Східною Європою не знав, що всі грішать зверхністю. Ця подорож навчила його того, що єдність Європи тримається на подібностях і порівняннях, котрі він так вичерпно означив як «більша або менша цивілізованість» (le plus ou moins de civilisation). Ця фраза висловлювала тогочасне просвітницьке розуміння стосунку між Європою Західною та Європою Східною. Проте перші враження від Константинополя, після завершення своєї подорожі, він висловив ще яскравіше: «Ці землі Європи схожі на вироби з криці, краї яких творець забув відшліфувати» 81. Отже, «більша або менша цивілізованість» Європи залежала від шліфування, і, йдучи за своєю провідною ниткою, Салаберрі дістався її невідшліфованих країв.

Прибуття Казанови до Санкт-Петербурґа з бездоганною точністю фіксується у його славнозвісних мемуарах, хоча він часто прикрашав і перекручував реальні події. Казанова відбув екіпажем із Риги 15 грудня 1764 року і, провівши в дорозі шістдесят годин, прибув до місця призначення вранці 18 грудня:

Я прибув до Санкт-Петербурґа, коли перші промені сонця позолотили обрій. Це був саме день зимового сонцестояння, і я спостерігав, як сонце з’явилося над величезною рівниною рівно о дев’ятій годині двадцять чотири хвилини; я можу запевнити своїх читачів, що найдовша ніч у тих широтах триває вісімнадцять годин і сорок п’ять хвилин 1.

Довгі зимові ночі були наслідком того, що місто лежало у північних широтах, але погляд Казанови, який спостерігав за світанком, шукав сходу. Перше його враження від Санкт-Петербурґа — придворний бал-маскарад, що тривав наступні шістдесят годин і де він одразу помітив ознаки країн, із яких приїхав. Усі розмовляли німецькою, танці були французькі, і Казанова швидко упізнав під масками не лише Катерину і Григорія Орлова, а й свого земляка-венеціанця та колишню паризьку коханку.

«Історія мого життя» відома як історія сексуальних пригод Казанови, хоча мінливе тло його подорожей іноді дуже впливало на ті пригоди. Це особливо відчутно в російських (92) сценах його мемуарів. Пригоди почалися з обіду під Петербурґом, на якому були італійський співак-кастрат Люїні; «володарка його серця» — співачка Ля Колона; дружина французького купця, яка видалася Казанові «найчарівнішою жінкою у Петербурзі»; венеціанка, що фліртувала з Казановою двадцять років тому, доки її брат не спробував убити нашого героя на площі Святого Марка; і, нарешті, російський офіцер, родич Орлових. Після обіду кастрат подався на полювання, а Казанова і російський офіцер, не схильні до настільки чоловічих розваг, вирушили шукати дичини іншого роду.