Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Перше враження Фіхте від Варшави було аж ніяк не з приємних: «Передмістя скидається на польське провінційне містечко — хижі замість будинків, на вулицях гній». У центрі він зауважив ті самі разючі контрасти, що впадали в око й іншим мандрівникам XVIII століття: «незліченні церкви та палаци, а між двома розкішними палацами часто виявлялася благенька хатинка, що ось-ось могла завалитися». На тій самій вулиці, де був палац Чарторийських, мешкали лише євреї (lauter Juden). Вигляд готелю не поліпшив його загальної думки про місто: «Я мусив сам собі стелити ліжко. Я поскаржився, але мені сказали, що тут такий звичай». Він вигукував: «Яка жахлива вбиральня!», принагідно зауваживши, що цей готель вважався «одним з найкращих у Варшаві» 22.

Фіхте прожив у Варшаві лише два тижні, а отже, його враження не вирізнялися ані багатством, ані деталями. Натомість Шульц залишив надзвичайно вичерпне (475) зображення міста, базоване не тільки на його короткотривалому побуті 1793 року, а й на кількамісячному варшавському досвіді 1791–1792 років, коли він представляв Мітаву, що в Курляндії (теперішня Єлґава в Латвії), на Чотирирічному сеймі. Його розповідь про Варшаву охоплювала все: від архітектури, церков, готелів і шпиталів до театру, азартних ігор, пікніків і проституції. Фактично образ Варшави XVIII століття виявився настільки повним і живим, що після перевидання книжки за часів нацистської Німеччини 1941 року вона вийшла і в повоєнній Польщі в 1956 році, коли стару Варшаву, цілковито зруйновану 1944 року нацистами, камінь за каменем поволі відбудовували 23. Як і Фіхте, Шульц помічає міські контрасти: «Тож палаци й халупи, князі та жебраки творять духовні й матеріальні підвалини Варшави». Щодо вулиць, то «під час дощу вони залиті потоками сміття, а заходи, яких уживають для їх очищення, не варті згадки». Він радив приїжджим «не зважати на брудний натовп євреїв», але цими словами сам привертав до них увагу. Шульц також згадує про міських повій, пояснивши, що проституція у Варшаві свідчить про «старопольську грубість звичаїв». Він вважав, що «тут аморальні оборудки обох статей вражають кількістю, розмаїттям, відкритістю й тим, що їх усі терплять, а також викличністю, дорожнечею, розпусністю й тією сумішшю безсоромності та жорстокості, з якою, либонь, не може зрівнятися жодна інша велика столиця Європи». Шульц розмістив Варшаву з культурного та географічного погляду на «відстані від вишуканіших європейських країн» 24.

Шульц прибув до Варшави на сейм у вересні 1791 року, а Фіхте на ту мить уже встиг приїхати і поїхати з міста у червні, тож вони побували там у різний час. Хоча сейм засідав з 1788 року, Фіхте не зауважив, що опинився у Варшаві в розпал революції. Тільки за місяць до його прибуття, 3 травня 1791 року, сейм ухвалив конституцію, яку Едмунд Берк вітав іздалеку і яка залишилася поза увагою Фіхте — або через його байдужість до внутрішньої політики Польщі, або через надмірну перейнятість власними справами на кшталт клопотів з жахливою вбиральнею у готелі. Його забудькуватість найбільше вражає тому, що саме тоді Німеччиною (476) прокотилася хвиля симпатії до Польщі. «Berlinische Monatsschrift», у якій 1785 року було надруковано трактат Канта про раси і яку Форстер отримував у Вільно, аби не втрачати зв’язків із Просвітництвом, також хвалила польську конституцію 1791 року тим палкіше, що Польща тимчасово була союзницею Пруссії. Водночас, позаяк за конституцією саксонська Веттінська династія проголошувалася спадкоємицею Станіслава-Авґуста, Саксонія також вихваляла Польщу за «величезний поступ» і «розумну просвіту». Крістіан Фрідріх Шубарт, який у 1774 році надрукував у своїй «Deutsche Chronik» поему «Полонія», оплакуючи її долю після першого поділу, 1791 року вітав конституцію надто вже оптимістично: «Радуйся нині, Полоніє! Твоя ніч освітлена навіки». Шубарт помер того-таки року, не встигнувши розчаруватися у своїх палких сподіваннях; але багато молодих німців пішли його слідами, складаючи поезії про тріумфи й, урешті-решт, трагедії Польщі 1790-х років. Серед них — Йоганн Даніель Фальк, Йоганн Крістіан Ґретчель, Алоїз Вільгельм Шрайбер та Андреас Ґеорґ Ребман, що входили в революційну когорту німецьких поетів, які писали про Польщу у 1790-ті роки, провістивши романтичне зачарування 1830-х років 25.

1794 року в Німеччині, а особливо у Відні, Костюшко став героєм дня; скрізь були його портрети, хоча вони й прославляли його в цікавому написанні — «Kutschiuzky» (Kyчюцький). У німецькому романі «Прочани вісімнадцятого сторіччя», що з’явився у середині десятиліття, Ісус та Іван блукають Польщею та оплакують падіння конституції 1791 року. Ще один німецький роман «Образи польської революції», опублікований у 1797 році, позичав матеріал про Польщу з опису Шульца, але загалом ґрунтувався на «Любовних походеньках шевальє де Фоблаза» Кувре 26. 1790 року у Франції надрукували спогади Мауріція Беньовського, де переповідалися його пригоди від Польщі до Мадаґаскару; німецькою ці спогади переклав сам Ґеорґ Форстер. Незабаром, у 1795 році, Беньовський став героєм однойменної драми Авґуста Фрідріха Коцебу, а в 1800-му — ще й французької опери Франсуа-Адрієна Буальдьє 27.