Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Сибір був дражливою темою у тогочасній Росії. Марк Бассін у своєму дослідженні «Винайдення Сибіру» висловив припущення, що від часів Петра ідентичність Росії шукали в симетричному поділі на дві половини — Росію в Європі і Росію в Азії 38. Так само, як і Західна Європа, котра означувала свою цивілізацію, порівнюючи себе з напівсхідною відсталістю Східної Європи, Петро і Катерина намагалися співвідносити Росію з Європою на противагу колонізованому Сибіру, що належав до Азії. Саме цей поділ і робив Сибір таким дражливим питанням. Катерина розлютилася, коли французький астроном, абат Шапп д’Отрош, приїхав 1761 року до Сибіру спостерігати за проходженням Венери через сонячний диск, а 1768 року надрукував свою «Подорож по Сибіру», де з осудом відгукнувся про цивілізацію Росії. Катерина розгнівалася настільки, що сама написала (482) французькою мовою «Спростування, або Розгляд чудово виданої поганої книжки», де висміювала Шаппа 39. Можливо, вона згадала про нього, коли дізналася, майже двадцять років опісля, що Ледьярд хоче перетнути Сибір.

Ледьярд вів «Щоденник мандрівки через Сибір до Тихого океану під час власної спроби навколосвітньої подорожі»; почав він свою виправу подорожжю з Казані на Волзі до Тобольська за Уралом. Він зауважує, що землі між ними, «які колись належали полякам, мабуть, досить бідні, судячи зі злиденного вигляду мешканців» 40. Як і в Шаппа, у нього склалося хибне уявлення про імперію Катерини, адже він чомусь вирішив, що ця територія колись належала полякам. Справді, Річ Посполита у зеніті своєї могутності сягала далі Дніпра, але ніколи не простягалася аж до Волги, не кажучи вже про Урал. Вочевидь, Ледьярд знав, що поділ Польщі відбувся не так давно й що Росія розжилася польськими територіями, але він зовсім не розумівся на питаннях політичної географії Східної Європи. Його також мало цікавила новітня історія. З його сибірського щоденника зрозуміло, що його понад усе цікавила расова антропологія, коли він побачив татар біля Казані:

Тонка градація від цивілізації до нецивілізації виявляється у всьому: в їхніх звичаях, одязі, мові та особливо у тому надзвичайно важливому чинникові — кольорі, який, у чому я тепер твердо переконаний, походить із природних причин і є наслідком зовнішніх місцевих умов. Те саме я думаю про риси (обличчя). Як і в Африці, я бачу тут великі роти, товсті губи та широкі пласкі носи 41.

Уявлення про тонку «Градацію від цивілізації до нецивілізації» було дуже суттєвим для конструювання Східної Європи Просвітництвом, але тут Ледьярд розширив цю шкалу також на Сибір, охопивши Євразію. Позначками на його лінійці цивілізації були пункти, які він накидав іще в Парижі: Брюссель, Кельн, Берлін, Варшава, Санкт-Петербурґ, Москва, Камчатка тощо. Гердер уявляв Європу й Азію з погляду фізичної географії у вигляді «похилистої рівнини», що починалася з татарських висот. У схемі Ледьярда землі знижуються в іншому напрямку — із заходу на схід, від (483) цивілізації до нецивілізації; це лише метафора. Звичаї були першими у списку чинників, якими вимірювався ступінь цивілізації, але Ледьярд додав до них інші складники: «колір» та «риси обличчя». Як і Форстер, він, либонь, вірив, що расу визначали «природні причини» — клімат та середовище. Його зацікавлення расовою подібністю татар і африканців заохотить його поїхати в Африку, але ця подорож виявиться для нього ще невдалішою за сибірську.

Досягши Єнісею, Ледьярд поділив «татар» — поняття, яке він вживав надто широко — на три класи, за рисами обличчя та будовою тіла: «До третього класу належать світлоокі та біляві татари, сюди, на мою думку, входять козаки». Вказуючи на відмінності татар від європейців, Ледьярд особливу увагу звертає на вуха, бо «вуха калмицьких та монгольських татар більше відстовбурчені, ніж в європейців». Це дуже сміливе узагальнення він зробив, вимірявши вуха лише в трьох татар і вирахувавши середню відстань від вух до тімені. Крім цього, зацікавлення Ледьярда расовими питаннями виявилося у численних описах дітей з мішаних шлюбів. Він вивчив очі та волосся «чотирьох дітей від калмика та росіянки», а потім жінку, «чия мати була якутською дикункою, а батько росіянином» — випадок, який «зміцнив моє переконання, що відмінність у кольорі шкіри не є наслідком якогось задуму Творця», а радше це «вплив природи». Стосовно росіян він зауважив, що «їхні звичаї азійські, а не європейські», а з погляду етнографічного походження вони належали до Європи, але передусім до Східної Європи. Вимірювання тут не відігравали жодної ролі, поступившись місцем фантазіям: «Власне руси походять від поляків, слов’ян, богемців та угорців». Ті, своєю чергою, походили від греків, греки від єгиптян, а єгиптяни від халдеїв. Ніби прагнучи підтвердити достовірність цього ланцюжка, Ледьярд окремо зауважує, що «сьогоднішнє вбрання русів таке, як єгипетське» 42. Два роки по тому його зустріч із Єгиптом та єгиптянами закінчиться його раптовою і таємничою смертю.