Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Шульцову «Подорож лівонця» було опубліковано 1795–1796 року в Берліні, а 1807 року вона вийшла і у французькому перекладі — того самого року, коли нарешті побачила світ історія Рюльєра, а Наполеон створив Велике князівство Варшавське. Шульців твір перевидали 1941 року, (470) коли нацисти захопили Польщу й повернули собі Сілезію; того року цю книжку дуже хвалили за те, що вона «не втратила свого значення до сьогодні» 11. І справді, наукове зацікавлення Німеччини Польщею протягом XX сторіччя багато в чому перегукувалося зі спостереженнями Фіхте і Шульца у XVIII столітті. 1926 року Альбрехт Пенк, берлінський професор географії, порівнював «квітучі німецькі й злиденні польські села» у познанській провінції, яка лежала «на великому пограниччі цивілізації». Того-таки року ще один націоналістично налаштований німецький географ Вільгельм Фольц згадував Середньовіччя, коли «вища німецька Kultur торжествувала над примітивним слов’янством». Також 1926 року Вальтер Кун, етнолог та мовознавець, мандрував Україною, вивчаючи місцеві німецькі громади, проводячи опитування і вихваляючи «силу та красу німецької народності (Volkstum)». 1936 року Кун став професором університету в Бреслау, а 1939-го, коли нацисти окупували Польщу, повернувся до своїх німецьких громад в Україні, аби переселяти їх в Німеччину з огляду на їхні «виняткові расові якості». Звіти Куна як ученого експерта есесівці брали до уваги, оцінюючи расові характеристики східноєвропейських німців, щоб з’ясувати, чи надаються вони для репатріації до Німеччини. Кожна особа отримала «расову оцінку: від 1аM/1 («дуже цінний») до 1V 3c («непридатний»)» 12. Такої наукової точності мандрівники XVIII століття не могли навіть уявити, хоча й вони відзначали «грубість» німців у Польщі або навпаки, «охайність і чистоту» німців у Литві.

Німецькі просвітителі дуже цікавилися проблемою раси з наукового погляду. Це була одна з основних проблем у філософській суперечці Канта з Гердером у 1780-х роках, причому Кант найбільше значення надавав відмінностям у кольорі шкіри. Вперше цю ідею він висловив у есе «Про різні людські раси» (1755). 1785 року Гердер опублікував другу частину своїх «Ідей», де розглянув різні народи світу й стверджував, що «людство на землі проявляється у великому розмаїтті форм, але загалом належить до одного людського типу» 13. (471) Кант невдовзі відповів у «Berlinische Monatsschrift» і залучив 1786 року до дискусії нового учасника — Ґеорґа Форстера, який написав у Литві «Ще про людські раси». Форстер мав перевагу над Кантом і Гердером: він бував поза межами Європи й бачив різні раси. Форстер народився 1754 року поблизу Ґданська, у родині польських німців, і ще хлопчиком у 1760-х роках подорожував Росією з батьком, який за дорученням Катерини вивчав, чи можна заснувати німецькі колонії у Поволжі. В 1772 році, коли Форстерові було вісімнадцять, вони з батьком яко дослідники природничої історії взяли участь у другій подорожі капітана Кука, вирушивши з Англії у трирічну експедицію до Південної Океанії. Ґеорґ Форстер уславився звітом про цю подорож, опублікованим англійською та німецькою мовами. 1784 року польська Комісія народної освіти запросила його викладати у Віленському університеті, де він працював до 1787 року 14.

Як і фізіократ Дюпон де Немур, котрий відгукнувся на пропозицію Комісії 1774 року, Форстер був не дуже задоволений своїм становищем у Польщі. Подібно до Фіхте, який «здригався», Форстер, після трьох років у морі разом з капітаном Куком, також визнав, що злякався, в’їхавши до Польщі:

Скрізь — занепад, бруд моральний і фізичний, напівдикість (Halbwildheit) та напівцивілізація (Halbkultur) народу, а вигляд піщаної землі, всюди вкритої чорними лісами, перевершував будь-які мої сподівання. Цілу годину я самотньо оплакував свою долю, а потім, потроху заспокоюючись, оплакував долю цих глибоко нещасних людей 15.

Перехід від жаху до співчуття був разючим, як і поняття Halbwildheit та Halbkultur, котрі вказували на проміжний рівень, що чудово пасував тогочасним уявленням про Східну Європу. Форстер не цурався традиційних посилань на давню історію, зокрема на «слов’янських та гунських варварів», і, як Ґіббон, висловлював своє розчарування за допомоги образів із тваринного світу: «Ведмеді перетворилися на людей — цього ані пером описати, ані словом передати». Для Форстера навіть поняття «польське господарство» (polnische Wirtschaft) стало образом на позначення відсталості 16. (472) Його дотепер вживають у німецькій мові, коли хочуть описати безладне домашнє господарство, але для Форстера цей вираз мав і макроекономічне значення. Він завзято критикував кріпацтво у Польщі з моральних та економічних причин, правда, ніколи не забував, що Польща перебуває в Європі: