Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

І земля, і вода — все закликає тут до розвитку торгівлі, але торгівлею тут і не пахне. Безліч струмків і чудових річок — Дунай, Буг, Дністер, Вісла, Німан, Дніпро — слугують лише позначками на географічних мапах. Давно помітили, що було б легко поєднати каналами північний океан і Чорне море і, відповідно, комерцію Сходу і Заходу. Польща, на яку вже кілька разів нападали ворожі флотилії, не те що не побудувала торгових суден, а й не подумала навіть про маленьку військову ескадру 116. (274)

Отож польські річки були лише лініями на мапі, непотрібними самим полякам, але водночас розпалювали уяву західноєвропейських географів, котрі цілком природно розглядали Східну Європу як місце зустрічі Сходу й Заходу. Дезорієнтацію викликав намір поєднати схід із заходом за допомоги річок, які фактично текли з півночі на південь. До того ж «Енциклопедія» припускалася елементарної помилки, згадуючи про вихід Польщі до «північного океану», коли насправді північне узбережжя Польщі омивалося Балтійським морем. Хоч би якою поширеною була думка, що Польща — північна країна, вона таки не була арктичною.

Можливо, Жокур сплутав Польщу з Росією, бо лише Росія могла з’єднати Чорне море з Арктичним океаном, до того ж будівництво штучних каналів у Росії також зацікавило спостерігачів із Західної Європи у XVIII столітті. «Подорожі Росією» Кокса також містили «План Вишневолоцького каналу, що з’єднає Балтику з Каспієм» і незавершений «План Ладозького каналу», який мав поєднати Біле море з Балтійським 117. Існував ще один довготривалий проект Волго-Донського каналу, що сполучив би Чорне і Каспійське моря з Балтійським. Волго-Донський проект Петро довірив англійському інженерові Джону Перрі. Упродовж цілого сторіччя такі плани для Польщі й Росії надавали комерційного забарвлення самій ідеї Східної Європи, зображаючи на карті її суто східні терени у вигляді внутрішніх водних шляхів від північних до південних морів.

«Ця держава, більша за Францію, нараховує лише п’ять мільйонів мешканців», — повідомляла «Енциклопедія» про Польщу, але просвітницька демографія, як і просвітницька географія, теж могла помилятися. Насправді населення Польщі становило близько дванадцяти мільйонів. «Енциклопедія» настирливо пропонувала картину змарнованих природних ресурсів і нерозвиненої економіки, підкреслюючи в такий спосіб саму ідею розвитку. Жокур далі перераховував неґативні культурні риси Польщі: «Там немає своєї школи живопису, немає театру, архітектура перебуває в зародковому стані, на історії ніхто не розуміється, математика малорозвинена, поважна філософія майже невідома». Але залишалася надія на розвиток за західними зразками: «З часом дозріває все. (275) Можливо, колись і Польща досягне всього того, що вдосконалено в інших кліматичних умовах». Поняття незрілості й недосконалості допомагали означити недорозвиненість Східної Європи у стосунку до Європи Західної. Жокур залишив Угорщину Марії-Терези й підсумував статтю про Польщу закликом знайти «великого короля». Описуючи такого короля, він цитував Койє: потрібен той, «хто, побачивши навколо родючі землі, чудові річки, Балтійське і Чорне моря, дасть своєму королівству кораблі, мануфактури, комерцію, фінанси й людей», той, хто, скасувавши кріпацтво, зможе принести в Польщу «конкуренцію, ремесла, мистецтва, науки, честь і процвітання» 118. Такий король зважатиме на географічну ситуацію Польщі й скерує країну на курс розвитку, виводячи цивілізаційні форми з географічних фактів.

Статтю про Росію в чотирнадцятому томі «Енциклопедії» поміщено під рубрикою «сучасна географія». Розпочинається вона тим, що розташовує Росію на двох континентах: «…Величезні землі, що утворюють цю велику імперію, (лежать) і в Європі, і в Азії». Незважаючи на цей чіткий поділ, Жокур описує Росію одночасно як азійську і як європейську країну, й попри означені принципи «сучасної географії» майже одразу береться за проблему давніх слов’ян. Покликаючись на опис Росії у допіру виданому першому томі книжки Вольтера про Петра, Жокур побіжно оглянув провінції імперії, назвавши Новгород найдавнішим поселенням слов’ян. «Але звідки вони з’явилися, ці слов’яни, — дивувався він слідом за Вольтером, — чия мова поширилася на північному сході Європи?» 119. Ані Жокур, ані Вольтер не могли відповісти на це питання, проте важливо, що вони розмістили тогочасних слов’ян «на північному сході Європи», вже на крок далі від традиційної «Півночі» і кроком ближче до сучасної концепції Східної Європи.