Антін Драган - Пам'ятаймо про Вінницю. Забутий Голокост

Оточене ґаражами подвір'я в'язниці НКВД у Вінниці, на якому розстрілювано жертви.

Переслухання і свідчення рідних та знайомих зідентифікованих жертв виявили, що всі вони були заарештовані органами НКВД в роках 1937 і 1938. Часто вже через кілька днів після арешту НКВД інформувало, що заарештованого «ворога народу» засуджено на заслання в далекі табори на десять років без права листування.

Точний час заарештування деяких жертв можна було встановити на підставі знайдених документів, головно протоколів переведених аґентами НКВД домашніх трусів. Під час трусу аґенти виготовляли протокол у двох примірниках, один з яких вручали заарештованому, а другий зберігали в урядових актах. Знайдені протоколи цілком покривалися із зізнаннями свідків. Від часу арешту свідки вже ніколи не бачили своїх рідних і також нічого від них чи про них не чули, за виїмком «вияснення» НКВД про «заслання в далекі табори», що фактично означало кулю в потилицю. Саме в той час, згідно із зізнанням свідків, почалися у Вінниці таємні нічні транспорти з будинку НКВД у «заборонені зони», в яких опісля знайдено масові могили.

Як уже згадано, документи, зізнання свідків та ряд інших факторів дозволяли зробити безсумнівний висновок, що розстріли жертв відбувалися на подвір'ї будинку НКВД, в його частині, оточеній ґаражами. Перед одним із тих ґаражів було місце для миття автомашин, і на ньому можна було негайно змивати сліди крови. Під час розстрілів постійно гуділи мотори приготованих для перевозу трупів кількох вантажних автомашин, отже гук моторів заглушував постріли з малокаліберної вогнепальної зброї. Але знайшлися свідки, які припадково чули поодинокі постріли.

Проте, не виключене, що деякі вбивства доконано в кімнатах будинку НКВД. На таке припущення дозволяли зізнання свідків про страшні тортури, яким піддавали заарештованих під час допитів, як також факт, що багато відкопаних жіночих трупів були цілком голі або тільки в сорочках. Отже, цих заарештованих жінок, очевидно, роздягали, насилували і опісля вбивали в кімнатах НКВД.

«Обвинувальний матеріял», на підставі якого жертв заарештовували і мордували.

На підставі свідчень та логічних висновків можна було при розкопинах масових могил відтворити приблизно також образ довершування злочину вбивства.

Призначені на розстріл жертви викликували з тюремних камер під позірною причиною вивозу «в далекі табори». В'язні забирали свої речі, якщо такі хто мав, і виходили, не знаючи, що їх ведуть на смерть. Вивівши з тюремних камер, їх або на коридорах в'язниці, або в окремих приміщеннях зв'язували. Опісля по одному чи по кілька виводили на подвір'я, де вже гуділи мотори вантажних автомашин. Під гук моторів в'язнів одного за одним розстрілювали. Якщо одної кулі не вистачало, жертву добивали другою чи третьою. Коли жертва падала на землю і ще виявляла ознак життя, кат розторощував їй череп сильним ударом по голові. Вбиті жертви, що ще стікали кров'ю, одну за одною кидали на автомашину. Тоді скидали на них їхню мізерію — одяг і білизну, що їх вони брали зі собою «в далекі табори». В «забороненій зоні» трупи скидали в приготовані ями, після чого довірені НКВД вбивали і кидали в ті самі ями тих, які їх копали та перевозили трупи, і вже самі присипали ями землею. Те, що в знайдених на першому місці розкопин трьох ямах були лише одяг, взуття і документи, вияснюється тим, що ці речі належали вбитим жертвам, але їх їм відбирали при вступі до в'язниці і переховували у в'язничних магазинах. Цих речей треба було позбутися разом з людьми, щоб не викликали підозрінь серед невтаємниченого в'язничого персоналу.

Усі встановлені факти, знахідки і зізнання свідків дають безсумнівний доказ, що злочин народовбивства у Вінниці був поповнений органами НКВД — Народного Комісаріяту Внутрішніх Справ. На це вказують такі вже згадані факти:

1. Знайдені у масових могилах у Вінниці жертви були заарештовані аґентами НКВД в 1937 і 1938 роках.

2. Усіх заарештованих відставлювано до приміщеної в будинку НКВД у Вінниці в'язниці та до відділу НКВД у місцевій міській тюрмі.

3. Деякий час після арешту органи НКВД давали рідним арештованих «вияснення», що їх уже вивезено у «віддалені табори без права листування».