Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Так масове незадоволення солдатів-новобранців, щоденне погіршення їх становища переростало в обурення, яке направлялося в русло виступу під цілком визначеними політичними гаслами і усвідомленою, хоч і недостатньо обґрунтованою метою.

Кинуті в солдатське середовище заклики знайшли в їх серцях відгук і почали поширюватись. Частина солдатів побувала на вокзалі і вела там агітацію серед проїжджаючих на фронт з метою схилити і їх на свій бік, але ці спроби були марними.

Одночасно була досягнута домовленість провести 21 червня разом з представниками полку ім. Б. Хмельницького і українських військ Київського гарнізону нараду, щоб остаточно вирішити долю солдатів-новобранців.

Того ж дня питання про грушківців розглядалось і на сесії Центральної Ради. Доповідь зробив член УГВК, член Малої Ради М. Полозов (Полоз). Він поставив питання про те, що не всі українізовані частини підкоряються УГВК як «вищій інституції організованого українського війська». Зокрема це стосується «до зорганізованого в Чернігові полку під проводом Павелка. Генер. комітет намагався перевести полк до Києва, аби далі одправити його на позиції в один із українських корпусів. Коли вони прибули до Києва, то підлягли впливу з одного боку каторжан, жандармів і пристава, а з другого — недисциплінованих українських елементів, котрі умовляли їх не їхати на фронт, а залишитись тут, у Києві, бо тут наш фронт, тут треба боронити волю України» 177 .

М. Полозов доводив, що задовольнити вимоги солдатів-грушківців УГВК не в змозі, оскільки матеріально-технічне забезпечення здійснюється в сформованих уже запасних полках. «Генер. комітет переконався, — відзначив доповідач, — що люди сього ешелону просто не хотять йти на фронт, прикриваючись лише своїм українством» 178 . Член Української Ради військових депутатів ВротновськийСивошапка з посиланням на інформацію від козаків 1-го українського полку додав, що «до сього ешелону в Чернігів приїздили самостійники, обіцяли їх перевезти до Києва, озброїти і там залишити. Треба пояснити, бо вони не знають, хто такий Генер. комітет; чи то д. Полозоз чи п. Міхновський?» 179 . Вротновський-Сивошапка запропонував вжити до полуботківців найрішучіших заходів.

Мельник, що також брав участь у переговорах, інформував про заперечення грушківцями наявності в їх середовищі карних злочинців і колишніх жандармів, які вже нібито усунуті. Він схилявся до того, що полуботківці «справжні патріотиукраїнці», вимагають їх відправки на фронт як української частини, хочуть, щоб з ними рахувались і їх визнали як УГВК, так і російські власті. За твердженням Мельника «ешелон хоче, щоб Київ було українізовано».

На пропозицію В. Винниченка було ухвалено негайно спорядити до солдатів від Української Центральної Ради «поважну делегацію, щоб нейтралізувати той недобрий настрій, який панує серед 5000 солдатів, який може бути заразою для решти українського війська». До складу делегації включили В. Винниченка, М. Ковалевського, С. Петлюру, О. Шульгина, Д. Стасюка, Діденка, Пугача і Левченка 180 . Однак солдати дуже прохолодно зустріли останніх, залишились байдужими до промов В. Винниченка і С. Петлюри. Взаєморозуміння на нараді досягти не вдалося, і 22 червня Центральна Рада повернулась до питання про солдатів, які вже визначено іменували себе полуботківцями, хоч в інформаціях слова «полк Полуботка» іронічно брались в лапки. Кілька представників від солдатів прибули на сесію Ради. Один з них особливо протестував проти тверджень М. Полозова про те, що в складі полуботківців є карні елементи. М. Полозов дав довідку, що в розпорядженні УГВК є щодо цього відповідні офіційні відомості від чернігівського прокурорського нагляду.

Доповідач Вротновський-Сивошапка змушений був визнати, що зусилля В. Винниченка і С. Петлюри, які напередодні намагались надоумити солдатівгрушківців, «не мали впливу на слухачів, зустрічались ними холодно, тоді як промови Майстренка та Гудієнка, проводирів «полуботківців», зустрічались оплесками. Врешті було поставлено руба питання: хто має стояти на сторожі інтересів Українського народу, чи Ц.У.Р з Радою військ, деп. та Генер. військ, комітет, чи 5000 «полуботківців»? Чи признають «полуботківці» авторитет Ц.У.Р. і чи будуть вони коритися постановам її чи ні? Тоді виступив Гудієнко і вніс пропозицію таку: «полуботківці» будуть коритись Ц.У.Р., коли її постанови будуть добрими. Після сього була виголошена промова (очевидно когось із представників Центральної Ради. — Авт. ), котра вплинула на «полуботківців», і під час голосування всі піднесли руку за те, що будуть коритись Ц.У.Р. без застережень» 181 .