Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Коли виявилось, що в життя цього провести не можливо — Галицькі Аітунські Сотні не визнавали Інавіадарма, на посаду Інвіадарма Головного Управління Повітрової Фльоти нікого не призначало, позаяк в той час у нас в Наддніпрянської Армії було всього два бойових Авіаотряда, котрих працю провадити можна було і без Інвіадарма.

Несподівано для Головного Управління Повітрової Фльоти, без згоди і відома його, як начальника всього Повітрового Фльоту УНР, наказом Головної Команди Військ УНР від 16-го серпня б. р. ч. 126, на посаду Інвіадарма (заходами начальника 2-го Управління Дармії Наддніпрянських Військ) бул призначен Військовий Аьотчик Сотник (Хорунж) Наконечний, Командір 4-го бойового Авіаотряду. Як показав місячний досвід служби Інвіадарма Військового Аьотчика Сотника (Хорунж) Наконечного на цій посаді, являється абсолютно не відповідаючим свойому призначенню. Взагалі мені відома попередня служба Сотника (Хорунжого) Наконечного, що там, де появлявся він на більш-менш відповідальній посаді, хворіє „манією велічія", сіє навкруги інтриги і обурення підлеглих йому. Багато веде балачок, але мало приносе користі загальному ділу. Нарешті Сотник (Хорунж) Наконечний за місяць перебування на посаді навіть не усвоів своіх прав і обов’язків, зазначених в «Положенні про Інвіадарма». Наслідки його праці самі плачевні: координації бойової праці 5-го та 4-го авіаотрядів не було; командір 5-го бойового авіаотряду майже на очах Інвіадарма спекулював з деякими старшинами свого отряду на спирт та інше державне майно і нарешті втік на державних самольотах з одним із своїх літунів, захватив з собою державні гроші. 5 Авіаотряд до крайності дезорганізован і роспущен, позаяк Інвіадарм приізжаючи до 5 Авіаотряду більш розводив інтриги в Штабу Тила і вів балачки о своій високій посаді, і о тій величезній владі, котру дає ця посада, а зовсім не знайомився з внутрішнім життям Авіаотряду, з постановкою праці та інше…» 67 67 67. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–2. .

Наслідком клопотання О. Єгорова було видання наказу штабу Дієвої армії УНР про усунення Наконечного з посади інспектора авіації та повернення на посаду командира 4-го авіаційного загону з 1.11.1919 68 68 68. Там само. — С. 4. .

Доповідь Олександра Єгорова виявляє кілька цікавих фактів. По-перше, станом на середину жовтня 1919 р., за його твердженням, залишався тільки один боєздатний авіаційний загін — 4-й (О. Наконечного). По-друге, Летунський відділ Галицької армії, значною мірою сформований старанням Повітряного флоту УНР, відмовлявся виконувати накази його командування.

Щоправда, остання дієва частина Повітряного флоту УНР — 4-й авіаційний загін, залишалася боєздатною недовго. У середині листопада 1919 р. загін розташовувався у Проскурові: усі його літаки вийшли з ладу, а більшість особового складу хворіла на тиф. До міста наближалися білогвардійці, і полонення решток підрозділу було неминучим. За таких умов командир загону О. Наконечний порадив працездатним підлеглим виїхати до Кам’янця-Подільського, де перебували урядові органи Директорії, окремі частини ДА УНР і штаб Повітряного флоту. Цією пропозицією скористався, зокрема, льотчик Аев Скурський, якому для евакуації майна Олександр Наконечний передав вантажну автомашину. Невдовзі по евакуації бажаючих до Кам’янця-Подільського білогвардійці увійшли до Проскурова і без перешкод захопили залишки 4-го авіаційного загону 69 69 69. ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 60238, архівно-слідча справа А. А. Скурського. — С. 76. .

У листопаді 1919 р. Кам’янець-Подільський був єдиним острівком, де ще розміщувалися різні державні інституції та рештки військових частин Української Народної Республіки. Дієва армія УНР відступила в район містечок Аюбар і Чуднів (нині — Житомирська область), і майже цілком утратила зв’язок із Кам’янцем-Подільським. У місті незабаром з’явилася невелика польська залога, але червоні та білі, виснажені боротьбою одні з одними, не вступали у сутички з польськими та українськими частинами.

За таких умов, щоб розібратись зі станом справ і визначитися з подальшими діями, було скликано нараду всіх військовослужбовців української авіації. Начальник управи Повітряного флоту Віктор Павленко, командир 1-го Запорізького авіаційного загону Олександр Жаховський, скарбник Петро Білон та деякі інші радили залишитись у Кам’янці-Подільському та чекати на розв’язку ситуації. Інспектор авіації УНР Олександр Єгоров, колишні командири бойових авіаційних загонів Сергій Федорів, Митрофан Богомолов тощо агітували за те, аби вирушити на Південь України і влитися до складу авіаційних підрозділів Галицької армії. Не дійшовши згоди, В. Павленко, О. Жаховський та їх прихильники зостались у місті, а О. Єгоров і решта попрямували до Одеси.