Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Десь коло 6-ої години ранку наступного дня мене розбудив дзвінок. Я жив сам, без охорони; дружина виїхала тоді до Станиславова. Я вийшов відчинити роздягнений, а там — кілька наших військових. Питають: «Тут міністр Мартос?» Кажу: «Це я». Вони входять і старшина (Гемпель?) пояснює мені, що з наказу головнокомандуючого от. Оскілка він мене арештує і просить негайно одягтися.

Замість того, щоб одягатися, я почав з ним сперечатися, що Оскілко вже усунений від командування і що на його місце Головний Отаман С. Петлюра призначив Желіховського. В цей час у кімнату входить начальник розвідки при штабі Оскілка Петро Шапула і заявляє, що мій арешт переводиться з відома С. Петлюри.

Цим виявилася вся жалюгідність авантури Оскілка: він робив «переворот», арештував членів Уряду, мав намір усунути С. Петлюру від головного командування, а перед козаками не смів признатися, що йде проти Петлюри. Аж після арешту членів Уряду він розклеїв на вулицях Рівного відозву, де, хоч і туманно, повідомляв про свої наміри. Збагнувши цю ситуацію, я голосно сказав до козаків, що були в кімнаті: «Тепер я розумію все; ви зрадили нас і хочете видати большевикам. Але як що між вами є хоч один справжній українець, вірний Головному Отаманові Петлюрі, хай негайно сповістить його про все, що тут робиться».

Цей мій заклик не пропав даремне: один з присутніх козаків непомітно побіг до міністра праці О. Безпалка і повідомив його про мій арешт і про те, що скоро прийдуть арештовувати і його. «Міністр Мартос, — казав він, — просив повідомити про це Головного Отамана, але я цього не можу зробити, бо мушу негайно повернутися до своєї частини. Зробіть це ви». Безпалко зараз же одягся і пішов пішки на ст. Здолбунове (12 клм. від Рівного), де перебував тоді С. Петлюра і повідомив його про події в Рівному.

Тим часом я помалу одягався, щоб виграти час, а коли вже одягнений вийшов на вулицю, то там чекало на мене біля 20-ти вершників під командою старшини. Шапула передав мене старшині, а сам пішов переводити дальші арешти.

Старшина дав козакам наказ їхати серединою вулиці, а сам пішов зі мною пішки по хіднику. Йдучи, він почав потихеньку мене розпитувати: що це, мовляв, робиться? А я йому розповів про причини усунення Оскілка від командування і про зроблений ним переворот. «А щож з вами Оскілко хоче робити?» — «Не знаю, — кажу, — можливо, що хоче нас розстріляти». — На це старшина запевнив мене, що вони, ртаршини, будуть уважно за всім стежити і не допустять ніякого насильства над нами. Тут я побачив, що Оскілко не посмів розкрити свої пляни навіть своїм старшинам: він наївно сподівався одурити навіть їх.

Мене привели на ст. Рівне у вагон, що стояв окремо на запасовій колії. Скоро там зібралися майже всі члени уряду, а також Богацький та Желіховський. Як виявилося, Богацький з Бенем, поставивши на вулицях стежі, пішли собі в клюб, а тим часом Гемпель, чи якійсь інший сторонник Оскілка, познімав виставлені ними стежі, а на їх місце поставив свої, а потім заарештував в клюбі Богацького та Беня.

Желіховський в штабі Оскілка переймав від нього справи щось до 11-ої години вечера, не подбавши про свою особисту охорону, а потім Оскілко враз підвівся і сказав: «Досить робити комедію, я вас арештую». Інші особи були заарештовані, як і я, у себе дома.

Як виявилося пізніше, Оскілко післав, біля 4-ої години рано, до Здолбунова бронепотяг під командою от. Гризло з метою арештувати С. Петлюру; козакам знов таки було сказано> нібито це робиться для того, щоби визволити Петлюру від большевиків, що начеб то оточили Здолбуново.

Згодом прийшов до нас якийсь старшина і почав робити докладний перепис арештованих.

Потім ми побачили як повз вікна вагону пройшли Олександер Макаренко та Євген Архипенко; пройшли вільно, видно було, що вони в спілці з Оскілком.

Десь біля 11-ої год. над станцією з'явився літак і скинув відозви; у вікно вагону ми бачили, як козаки кинулися збирати ці відозви. То були відозви Головного Отамана: в них він належно кваліфікував виступ В. Оскілка. С. Петлюра, як тільки довідався про вчинок Оскілка, зараз дав наказ розкидати з літака ці відозви.

Треба було бачити, яке вражіння зробили вони на козаків. Почалася метушня, козаки збіралися купками і жваво щось обговорювали. Змінилося й поводження наших вартових: то, було, не дозволяли нам підходити до вікон, не відповідали на наші запитання і навіть дивилися на нас з підлоба; а тут все перемінилося: вже й до вікон можна підходити і вже вартовий просить нас пояснити йому, що це робиться.