Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Праця в міністерстві фінансів заповнювала майже цілий мій день, а щовечора я мусів головувати на засіданнях Ради Міністрів або доповідати Директорії про приняті постанови. Тож у мене не лишалося часу, щоб підтримувати живий контакт з представниками ріжних політичних напрямків, як то належало б голові Ради Міністрів; а знов таки через брак людей я не мав у свойому розпорядженні довірених осіб, щоб використати їх для переговорів з видатнішими політичними чинниками.

Тим часом відносини загострювалися. Командант Північної Групи В. Оскілко не виконав наказу Головного Командування виступити на фронт. Виникало питання: для чого затримує він своє військо в запіллі? Член Директорії О. Андріевський, перебуваючи в Станиславові, дав наказ Державному Банкові, що тоді також був у Станиславові, не посилати грошей до Рівного, де перебував Уряд; а одночасно послав телеграму Оскілкові з розпорядженням, щоб той забезпечив себе грішми; і той звернувся до Уряду з вимогою грошей. Міністер І. Липа (соц. — сам.) на мою пропозицію залишитися міністром віросповідань нічого не відповів і до Рівного не повертався, але й не повертав до скарбниці міністерства значних грошей, що взяв як аванс на службові видатки. Також і бувш. міністер військових справ О. Шаповал мав на руках великий аванс і не здавав його новому міністрові.

Я робив ріжні спроби, щоб якось полагодити ситуацію. Так, залишив необсадженим пост міністра віросповідань, щоб дати можливість І. Липі ввійти в склад кабінету міністрів.

На Великдень я влаштував парадний обід і закликав на нього отамана Оскілка і ген. Агапієва; але Оскілко на обід не прийшов. Агаггієв прийшов; я посадив його коло себе, говорив з ним, але він тримався з резервою: нібито погоджувався з усім, що я казав, але на мої запитання відповідав надто стримано.

Тоді я скликав до себе на нараду представників правих партій. Прийшли М. Корчинський (соц. — федер.), О. Ковалевський (нар. — респ.) і, якщо не помиляюсь, Є. Архипенко (нар-респ.) та О. Макаренко (соц. — сам.). Вітаючи їх, я вказав на особливу важливість моменту, на необхідність однодушно напружити всі сили і усунути всяке тертя. Вказавши на ненормальності у взаємовідносинах поміж Урядом і правими партіями, на цілковиту непотрібність і шкідливість їхньої опозиції, — я запитав їх про причини цих ненормальностей. На це я дістав відповідь, що праві партії підозрівають Уряд у бажанні заключити мир з большевиками. Тоді я категорично заперечив цьому і запитав їх, що дало їм підставу для такого підозріння. На це вони мені нічого відповісти не могли. Я запитав, які є ще розходження в поглядах, але ніхто з присутніх не міг нічого закинути урядові, так що я міг сконстатувати, що ніяких розходжень немає, і тому просив їх підтримки і співпраці.

Учасники наради, особливо М. Корчинський, запевняли мене, що ця нарада розсіяла всі непорозуміння, і обіцяли мені замість опозиції підтримку. Яке ж було моє здивовання, коли зараз же після цієї наради, здається у той самий день я дістав від Корчинського телеграму з повідомленням, що його партія не може обіцяти урядові своєї підтримки. Цю телеграму, як виявилося, він вислав від'їзджаючи з Рівного де Станиславова. Мене дуже тоді вразила така несолідність поведінки Корчинського як представника партії с.-ф.

Ця телеграма і несподіваний від'їзд Корчинського вказували на те, що в Рівному готується щось особливе. Справді, Уряд одержав інформації, що праві партії готують переворот, маючи намір використати для того військову силу Північної Групи.

Отже, необхідно було попередити переворот. Ми порадилися з С. Петлюрою і 27 квітня він дав повторний наказ от. Оскілкові виступити на фронт. Думалося, що Оскілко не посміє не виконати цього бойового наказу, а виступивши на фронт, не зможе використати військо для авантури в запіллю. Але Оскілко не виконав цього наказу; а тому 28 квітня С. Петлюра видав наказ про усунення бскілка від командування і про передачу командування от. Желіховському. Цей кадровий полковник з фахового боку стояв далеко вище прапорщика Оскілка, але як старий дисциплінований старшина і в думці не припускав, що йому загрожує з боку Оскілка якась несподіванка. Члени уряду були більш обережні і на час передачі командування було доручено начальнику корпусу жандармів П. Вогацькому зорганізувати охорону порядку в Рівному, а йому в допомогу був викликаний Бень з своїм відділом. У вечорі 28. 4 на засіданні Ради Міністрів військовий міністр Сиротенко доповідав про всі ці заходи для забезпечення порядку і про те, що Оскілко без спротиву вже передає справи Желіховському. Ми спокійно розійшлися по домах.