На станції Здолбунове я довідався про надзвичайно невідрадне становище нашої державності: багато міністрів з уряду С. Остапенка перебували невідомо де; серед вояків і навіть серед командного складу було велике незадоволення діяльністю уряду, а зокрема невдачею його переговорів з представниками Антанти; на нараді з тодішнім начальником штабу Дієвої Армії А. Мельником я почув від нього, що відсутність членів уряду деморалізуюче впливає на військо; так само і Головний Отаман С. Петлюра на нараді, про яку згадує д-р І. Мазепа в згаданій книжці (стор. 151), підкреслював неможливість становища, що утворилося через перебування більшості міністрів у Станиславові.
Для кожного було ясно, що було потрібно або позбирати членів уряду С. Остапенка, або призначити новий уряд, при чім цілий ряд обставин говориш за необхідність прийняти це друге рішення: головне завдання кабінету Остапенка — переговори з Антантою — після втрати не тільки Винниці а й Кам'янця просто відпадало (пізніше виявилося, що саме в цей час — 5 квітня — військо Антанти залишило Одесу); ряд міністрів цього кабінету виявив занадто малу працездатність; передчасна втеча багатьох міністрів з Кам'янця до Станиславова також не була на його користь.
Коли 3 квітня я приїхав до Рівного, де розташувалися наші державні установи, то застав там повну розгубленість. З міністрів там були лише І. Фещенко-Чопівський (народ, господ.), Є. Архипенко (зем. спр.), І. Огієнко (освіта) та М. Корчинський (держ. секретар). Ні прем'єра, ні військового міністра, ні міністра фінасів, ні міністра внутр. спр., ні міністра закорд. справ не було: ці, в той час найважливіші реторти, залишалися без керівників.
На другий день урядовці міністерства фінансів, довідавшися про мій приїзд, прислали до мене делеґацію, щоб порадитися зо мною як з колишнім міністром фінансів про те, що вони мають робити, не маючи ні міністра, ні його заступника; вони просили мене, щоб я взяв тимчасово на себе керування міністерством. Коли я вказав їм на цілковиту неможливість з правного боку так вирішати справу, то вони просили мене, щоб я бодай прийшов до міністерства. На це я погодився, і коли прийшов до, міністерства, то присутні в Рівному директори департаментів і начальники окремих установ зійшлися на нараду, на якій знов почали мене просити взяти на себе керування міністерством. Я мусів знову вказати їм на те, що я не маю права брати на себе таку ролю, і звернув їх увагу на те, що старший з них з'обовязаний вступити у виконання функцій відсутнього міністра. Тоді всі стали вказувати на А. Моршинського, як на старшого віком, але він відмовлявся тим, що керувати міністерством повинен не старший віком, а старший становищем, себто директор департаменту державної скарбниці С. Лебідь-Юрчик; останній же категорично заявив, що він ні в якім разі на це не погодиться і знову вказував на Моршинського, як на старшого. Тоді я запропонував їм удатися до С. Петлюри як Голови Директорії з проханням розв'язати справу. Вони дійсно вдалися до С. Петлюри, але з конкретним проханням призначити мене тимчасовим керівником міністерства фінансів. С. Петлюра на це погодився.
Все це я пишу для того, щоб схарактеризувати, в якому стані був тоді урядовий апарат в Рівному. Безперечно, таке саме безладдя і така сама безпорадність були й в інших міністерствах. Між тим міністри сиділи собі в Станиславові і їхати до Рівного, видно, не збиралися, не дивлячись на те, що їм було послано телеграми з закликом повернутися якнайшвидше до Рівного.
Д-р І. Мазепа подає в своїй книжці докладні відомості про ті наради, що в той час відбувалися в Рівному і на станції Здолбунове, тому я не потребую на цьому спинятися. Досить сказати, що кінець-кінцем було визнано потрібним ркласти новий уряд, при чім на мене було покладено обов'язки міністра фінансів і голови Ради Міністрів. Постанову про це винесли ті члени Директорії, що перебували тоді на станції Здолбунове: С. Петлюра, і А. Макаренко; іншим членам. Директорії було послано про це телеграфне повідомлення до Станиславова.
Тут не можу не спростувати твердження І. Мазепи (стор. 167), нібито мені було доручено очолювати новий кабінет «на пропозицію С. Петлюри»; це перечить згадці самого І. Мазепи на тій же сторінці, що «С. Петлюра почав морщитися при імени Мартоса як кандидата на прем'єра». В дійсності мою кандидатуру було висунено спільною нарадою представників партій укр. соц. — дем. і укр. соц. — рев. Я спочатку відмовлявся, вказуючи на трудність сполучити обов'язки голови Ради Міністрів і міністра фінансів, але на наполегливу вимогу з боку центрального комітету с.-д. партії був змушений дати згоду.
Читать дальше