Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Коли говорити про «отаманію» тих часів, то треба насамперед сказати, що в той час, опріч повстанських отаманів, найбільше безладдя в наше державне життя і в нашу боротьбу вносили якраз отамани з соціялістів-самосіійників, що користувалися підтримкою члена Директорії Опанаса Андрієвського (соц. — сам.); досить згадати виступи отамана Самосенка. Новий військовий міністр Сиротенко розпочав боротьбу проти авантурницьких отаманів і отаманьчиків; ще раніше, бувши начальником юридичного відділу військового міністерства, він дав був наказ арештувати отамана Віденка. Тому саме на нього й посипалися нападки з боку правих партій.

Другою причиною ворожих виступів проти новоствореного уряду була політична недосвідченість наших правих, через яку вони несвідомо попадали під вплив провокаційної пропаганди польських, денікінських і навіть совєцьких тайних аґентів, що провадили систематичну розкладову працю, як на фронті, так і в запіллі: кожну чутку, пущену такими аґентами, вони безкритично приймали як щиру правду, хоч би вона явно перечила фактам щоденного життя. Ця агітація була направлена і проти С. Петлюри і проти інших членів Директорії і проти окремих міністрів.

Тут слід особливо спинитися на ролі начальника штабу Північної Групи генерала Агапієва. Це був дуже здібний генерал, що фактично й провадив усі справи Північної Групи. Як російський патріот він нічого не мав спільного з українством і, працюючи в нашому війську, переслідував свою мету. Так, він провадив таємно переговори з Варшавою, де була організація російських добровольців, що утримувала зносини з Денікіним; а з другого боку він мав зносини, як це виявилося опісля, з совєцькими генералами, що належали до таємної протибольшевицької організації і мали таємні зносини з Колчаком.

Так, один раз, наша розвідка донесла, що з совєцької сторони через наш фронт пробралися чотири підозрілі особи і перебувають у штабі Північної Групи. Коли я запитав про це по телефону Оскілка, то він нічого про це не знав: очевидно Агапієв вів ці зносини без його відома. Треба думати, що в плани Агапіева входило, використавши Оскілка і наші праві партії, знищити Директорію і її уряд, а потім, з допомогою російських добровольців з Варшави, знищити Оскілка, захопити владу в свої руки і почати відбудову Росії з заходу в контакті з Денікіним і Колчаком та з допомогою тих російських генералів, що служили в совєцькому війську.

Пізніше, в осени р. 1919, перебуваючи в Царгороді, ген. Агапієв і ще якийсь денікінець донесли на дипльоматичну місію У.Н.Р., що вона, нібито, має зносини з большевиками, німцями й Мустафою Кемалєм; місія мала з того великі неприємносте; навіть її приміщення було опечатане, аж поки виявилася брехливість того доносу (О. Лотоцький: «В Царгороді», Варшава 1939, стор. 171).

Необхідно було щось робити проти цеї розкладової роботи. На жаль, брак часу не давав мені можливосте спеціяльно занятися цією справою. На мені лежали тоді дуже важливі і складні обов'язки міністра фінансів. Міністерство складалося з 12-ти департаментів або установ, рівнозначних департаментам. Справа ускладнялася ще тим, що Державний Банк та Експедіція Заготовки Державних Паперів, що друкувала наші гроші, перебували тоді аж у Станиславові. На чолі департаментів стояли директори, не дуже підготовлені до виконання своїх складних обов'язків та ще за революційних умов: все це були колишні російські урядовці, що за царського режиму звикли працювати на невисоких посадах в спокійній канцелярийній атмосфері. Деякі з них були, люди старшого віку, яким не легко було пристосуватися до умов постійної евакуації. Майже всі вони були призначені мною за часів першого мого міністрування. Все це були люди з вищою освітою, порядні і працьовиті, але не пристосовані до праці в революційних умовах. До того ж директор Загальної Канцелярії С. Афанасіїв (соц.-самост.) перебував у Станиславові і не хотів повернутися до Рівного; такий важливий департамент, як Кредитова Канцелярія, зовсім не мав директора, бо в той час, через недостачу українських фахових сил, тяжко було знайти людину скількинебудь фахово підготовану для цієї важливої посади; не було й директора департаменту посередніх податків. По штату мало бути два товариша міністра фінансів, але через брак людей не було ні одного. Тож мені самому доводилося керувати діяльністю всіх дванадцяти департаментів та ще й доводилося часто входити в деталі.

До речі, часто доводилося чути закиди, нібито соціалісти призначали на посади людей виключно за їхньою партійною приналежністю. На скільки це не відповідає дійсносте, видно хоч би з того, що цілий ряд призначених мною вищих урядовців (напр. А. Моршинський, Й: Мельник І. Гайдовський-Потапович, С Лебідь-Юрчик, С Ігнатович, М. Данильченко, С. Афанасїв, Г. Супрун) належали до правих партій або були безпартійні. Тільки начальником корпусу кордонної охорони я призначив Жуковського (укр. соц. — рев., кол. військовий міністр).