Мирон Тарнавський - Спогади

Другим незабутнім моментом з того часу була промова землячка Порайка на такій самій параді. Він говорив з балькону. Коло нього стояло кількох дальших промовців, що нетерпляче ждали на свою чергу. Бесідник вичаровував в уяві слухачів страшні катаклітичні картини. Увесь загниваючий буржуйський світ валився під звуком його громових слів, як деревляні дімки під подувом самуму. Капіталістична гидра, розчавлена чоботом робітника-червоноармейця, у конвульсійних судорогах падала мертва на звалищах давніх режімів, що то смоктали з простолюдина кров, нічим п'явки. На руїнах старого світу маяв побідно червоний прапор, на знак народин нового світу, нового ладу, що ущасливить трудові маси й дасть їм багато хліба, сала та вигідне життя.

— А поки що, товариші, — ревів спітнілий Порайко хрипким голосом, — поки що мусимо з нашою побідоносною зброєю йти дальше вперід і дальше крок за кроком здобувати простори світу, на яких покладемо крицеві підвалини під диктатуру пролетаріяту. Вірмо кріпко всі, що близький той час, коли прокляту буржуазію розіб'ємо в пух і прах.

При останніх міцних словах Порайко затисненим кулаком, яким досі погрожував буржуям цілого світу, вимахував так сильно позад себе, що вцідив ним простінько в живіт чергового бесідника, що підступив близько першого, щоби розпочати свою промову. Під влучним і болючим ударом поцілений погнувся, а з його розтвореного широко рота вийшов якийсь неартикулований, сильний звук, щось в роді г-е-е-к.

Авдиторія затрусилася здержуваним сміхом.

Врешті син перейшов тифозну крізу та почав швидко видужувати. Штаб «збільшовиченої» УГА від'їхав до Києва. За штабом потягнувся й я.

У Києві ми жили в вагонах на двірці цілий тиждень. Згодом ті частини, що приїхали з Балти, перекинено до касарні в місті. Лиш мені віддали на житло нужденну хатчину на передмісті, до того збудовану на смітнику.

Одної ночі, пробутої зі сином у тій страшній ліп'янці, не забуду ніколи.

Не було тут ні ліжка, ні крісла, лиш один великий стіл. На цьому столі ми зі сином розложилися на нічліг. Але як лише згасили свічку, розпочалася гоголівська, несамовита ніч. Зі стелі почали «капати» на нас стоноги, таргани, блощиці. Гидка ця комашня так нас рясно обсіла, що за короткий час наші тіла густо вкрилися прищами від укусів. До дверей почали стукати якісь п'яні типи, вигукуючи соковиті проклони. Невиспаних, стомлених, врятував нас світанок від тих примар на яві. Ця ніч більше в'їлася мені в тямку, як не одна, проведена в окопах.

Ранком я пішов до касарень, де розмістилися наші, прохати, щоби приймили мене до себе, бо по кількох ночах, проведених у ліп'янці, комашня може нас обжерти до костей. Тоді один старшина вишукав нам кватиру в якогось дрогериста чеха, власника кам'яниці на передмістю. Чех примістив нас у своїй вітальні, де м'ягкі канапи та фотелі видалися мені останнім словом люксусу супроти незабутньої ліп'янки.

Чех, людина незвичайно гостинна й добряча, подбав у першу чергу за зміну мого зовнішнього вигляду. Того ж дня, викупаний, обстрижений та обголений, я вбрав на себе білу робітничу гімнастьорку, штани та чудернацького картуза. Зеркало запевнило мене, що нічим не ріжнюся тепер від звичайного київського пролетаря. А що була це рання весна, то мій господар порадив мені ради здоровля та більшої безпеки зайнятися працею в його городі.

Я з запалом забрався копати величенький город, що його в більшій частині засадив редьківцею. За той час мій господар і легітимацію мені якусь вистарався та взагалі подбав за мою безпеку, так що наполовину відпав страх, що «таварищі» мене можуть викрити.

Зате з їжою було важче. Синові по тифі прибув такий апетит, що годі було його наситити. А тут з дня на день меншали й гіршали харчі, що їх нам добрі люди доставляли. Вкінці треба було обходитися невеликими порціями пшоняної каші та несолодженим чаєм. Це мало старчити на цілоденну поживу.

Незважаючи на те, що я ні носа поза ворота не показував, все ж таки був дуже добре поінформований про те, що діється на світі, вірніше поза брамою і в місті. З вуличними новинами в роді: тамтого вбили, того ніччу застрілили, відтіль вивели на розстріл аж п'ятьох — прибігав до мене син, для якого не істнували ніякі небезпеки та страх перед викриттям. Він нишпорив цілими днями по всіх найменших провулках і приносив відтіль безліч актуалій. Чех час до часу приносив вістки з «широкого світу», значить з цілого міста, та спрепаровані власним політиканством ситуаційні звідомлення.