Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

Липа Юрій. Одеська «Січ»//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С 207–208; Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1936. — Ч. 3. — С 7—11; Мелешко ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Війсті Комбатант — 1970. — Ч. 3–4. — С 60–71; Ч. 5. — С 7-11; Ч. 6. — С 9-11; 1971. — Ч. 1. — С 21–26; УСС, Українські січові стрільці. — Львів. — 1935 — С 145.

(20.07.1887-?) — підполковник Армії УНР.

Народивсяу мМогилів-Подільський. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р У 1920–1922 рр — старшина 21-го куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37–42.

(?—?) — начальник штабу Синьожуианної дивізії військ Центральної Ради.

01.01.1910 р. — поручик 12-го піхотного Сибірського резервного Барнаульського полку. Останнє звання у російській армії — капітан.

У січні—квітні 1918 р. — начальник штабу та в. о. начальника 1-ї Української (Синьожуианної) дивізії військ Центральної Ради. Подальша доля невідома.

Янкін (Янів) Сергій, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У деяких спогадах згадується під прізвищем Янів.

ЦДАВОУ. — Ф. 4060. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 1–9; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938; Омельченко Т. Мої спогади про Синіх//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7.

(26.11.1893-13.02.1977) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Глухів Чернігівської губернії. Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. — помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р — сотник Вільного Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. — ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. — ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 15.12.1918 р. — начальник штабу цієї дивізії.

Янов Микола, фото 1918 року (За Державність. Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР. У 1920 р. — начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. — до США.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 812. — С. 127; Янов М Кіш УВК в Чернігові//Українське Козацтво. — 1973. — Ч. 1(23). — С. 15–19; Ч. 2(24). — С. 28–35; Янов М. Сторінка виправлень//За Державність. — Варшава — 1939. - № 9. — С. 240–242; Некролог/Українське Козацтво — 1977. — Ч 3(42). — С. 43–45

(08.01.1874—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Один з нащадків письменника М. В. Гоголя. Походив з дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1895), Офіцерську артилерійську школу. Служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава). З 06.12.1911 р. — полковник. З 18.10.1913 р. — командир 5-ї батареї лейб-гвардії 3-ї артилерійської бригади. З 28.06.1916 р. — командир 2-го дивізіону лейб-гвадрії 3-ї артилерійської бригади. За відвагу у боях був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 05.12.1917 р. — командир 3-ї Гвардійської артилерійської бригади, начальник Гвардійської стрілецької дивізії, уповноваженний з українізації 2-го Гвардійського корпусу. З кінця 1917 р. — уповноважений з організації Вільного Козацтва на Полтавщині. У березні 1918 р. увійшов з кадрами Вільного Козацтва Полтавщини до Кінно-Гайдамацького полку ім. К. Гордієнка Армії УНР. З 20.03.1918 р. — голова ремонтної комісії на Чернігівщині. З жовтня 1918 р. — кошовий отаман Українського Козацтва на Херсонщині. З 20.12.1918 р. перебував у відпустці в Лубнах, де потрапив під більшовицьку окупацію. У 1919 р. — на початку 1920 р. переховувався від більшовицької та білогвардійської мобілізацій на Київщині, під псевдонімом «Пилипенко» працював робітником на клеєварному заводі, лісових розробках та т. п. 28.05.1920 р. прибув до Вінниці у розпорядження української армії, а 10.06.1920 р. — до штабу Армії УНР. З 13.06.1920 р. — інспектор артилерії Армії УНР. 02.08.1921 р. був підвищений до звання генерал-хорунжого. Подальша доля невідома.