Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Новопрнзначений командир 3-ої дивізії, полковник В. Трутенко, мав військові кваліфікації, але не мав бойового досвіду в специфічних умовах нашої визвольної війни того часу, коли та війна провадилася без суцільного фронту, не мавши відповідного забезпечення флангів і тилу, отже, в умовах напівпартизанського характеру провадження війни. Усе ж, головною хибою призначення полк. Трутенка командиром дивізії в Зимовому Поході було те, що він був для дивізії чужою, незнаною особою, що відразу насторожило не тільки командний склад дивізії, але й її вояків. Усі вичікували перших кроків нового Комдива, щоб ближче його пізнати. Кроки ці були негативного характеру, але годі про них згадувати. Вони настроїли всю дивізію неприхильно до полк. Трутенка. З таким командиром 3-тя дивізія мала йти в Зимовий Похід, назустріч своїй трагічній долі.

У ніч із 6-го на 7-ого грудня 1919-ого року, 3-тя дивізія вирушила з району Любара, в складі армії УНР, у Зимовий Похід. Склад самої дивізії був наступний:

Командир дивізії — полк. В. Трутенко.

Заступник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський.

Нач. штабу дивізії — полк. Г. Стефанів.

Нач. операт. в-лу пггабу дивізії — полк. М. Крат.

7-й Синій полк. К-ир полку — полк. О. Вишнівський.

Склад полку: до 200 багнетів, 8 кулеметів і 20 шабель.

8-й Чорноморський полк. К-ир полку — сот. Любимець, наступник полк. Крата. Склад полку: до 250 багнетів, 8 кулеметів і 40 шабель.

9-й Стрілецький полк. Від полку залишилася лише кінна сот. — Штаб і їздові гарм. бриґади, на чолі з полк. Г. Чижевським. ня — 50 шабель. К-ир сотні — сот. В. Шульга.

Кінна чота в-лу контр-розвідки. Полк. В. Яворський.

Батерія 5 гармат. К-ир батерії — сот. В. Зарицький.

Разом усього до 500 багнетів, 16 кулеметів, 110 шабель і 5 гармат.

Кількість хворих на тиф і ранених, що їх возилося на возах у дивізійній колоні, перевищувала бойовий склад дивізії. Той склад, що його подав полк. Чижевський в "Короткій історії 3-ої дивізії" — 1500 старшин і козаків, при 10-ти гарматах, 50-ти кулеметах та 120 шабель (ст. 21) — є безсумнівною гіперболою.

Старшина і козаки армії УНР, розпочинаючи вимарш "у невідоме" — Зимовий Похід, — без надії надіялись і без віри вірили… Але та надія й та віра, більше підсвідомі ніж наявні, стали в ту пропам'ятну, незабутню, темну й морозну ніч сенсом їхнього життя, тією "соломинкою", що за неї хапаються утопаючі. Якби тієї ночі було віднято від Армії ту "соломинку", то вона перестала б існувати — розлетілася б, так як те крихке скло, що його зненацька вдарило щось тяжке. Вона перетворилася б із колони війська в безладну юрбу охоплених панікою людей, що, розбігаючись у всіх напрямках, намагаються рятувати своє загрожене життя, кожний на власну руку… Непереможений дух, що його зберегла армія — джерело підсвідомої надії й віри — стимулював армію під час Зимового Походу і зміцнив її до стану боєздатности.

Вслід за колоною вояків, що йшли походним порядком, тягнулася довга, здавалося без кінця-краю довга, колона хурманок, а на кожій з них було повно хворих на тиф, або ранених, що воліли ділити долю своєї дивізії до кінця.

Падав сніг і стелився білою пеленою на непритомних і напівпритомних, напівроздягнутих постатях, організм яких змагався за життя без ліків і санітарної обслуги. Окутана темрявою зимової ночі, безшумно рухалася колона назустріч своїй, невідомій ще, трагічній долі, нагадуючи собою радше довгу-предовгу похоронну процесію, ніж колону війська…

Був це час, коли наступ Добровольчої армії ген. Денікіна на протибольшевицькому фронті заламався й армія та була змушена перейти від наступу до відступу. Відступ цей почав приймати панічний характер. Червоні москалі перемагали білих і вже не було сумніву, що дні існування денікінської армії пораховані.

Залишивши в районі Любара все, що не надавалося до Зимового Походу — особові й тягареві авта, вози з різним майном і виснаженими до остатку кіньмн, тощо — армія простувала до району, що його на той час займала УГА, щоб, пройшовши його, форсувати залізницю поміж станціями Голендри і Калинівка. На 10-го грудня 3-тя дивізія дійшла до с. Лозин, звідкіля рушила через Глннськ до району Овечаче, куди вона и прибула без перешкод, бо в селах, що через них проходила дивізія, денікінців не було. Під час переходу через район постою Галицької Армії, не тільки не було будь-яких ворожих виступів проти частин Армії УНР, але навпаки — постава галицького вояцтва була дуже прихильна; були навіть випадки висловлення жалю, що УГА не з нами.