Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Проблема була дійсно трагічна: зброї й амуніції обмаль; морозно-вітряна зима, сніговиця, а одягу і взуття бракує; шаліє тиф, а медикаментів і санітарної обслуги нема; хворі, що їх везуть на возах, прикриті дірявими шинелями; шлунки вояків порожні, фізичні їхні сили підупали… Усе, що ще залишилося в армії — це незломний дух. Армія УНР, радше та решта армії, що мала ще силу тримати зброю в майже знеможених руках, не хоче ані здаватися на ласку ворога, ані самоліквідуватися. А якже з тими тисячами хворих на тиф, що в шпиталях і залишених на ласку Божу по селах?..

За армією тяжко пройдений шлях, шлях слави і страждань. Шлях без кінця довгий, шлях густо усіяний березовими хрестами на могилах жертв тифу, а перед нею безпросвітна безнадійність, а навкруги ворог, ворог, ворог… Командний склад армії шукає виходу з трикутника смерти, хоче рятувати армію від цілковитого розпаду, хоче зберегти організовану силу бойову ядра армії. Не зважаючи на катастрофальний стан, Командувач армії прагне витримати бодай до весни, щоб потім розвернути її до попереднього стану. У всіх був проблиск, підсвідомий проблиск надії на наш політичний провід. Аби тільки витримати, аби тільки зберегти ядро армії, щоб у слушний час стати до його диспозиції!..

Було лише два реальних шляхи до виходу з катастрофальної ситуації: самоліквідація, або здатися на ласку одного з трьох ворожих урядів. Третій шлях видавався нереальним, бо занадто багато перешкод було на ньому, а сама думка про те, що всі ці перешкоди можна подолати, виглядала на абсурдну. Одначе на нараді вищого командного складу армії перемогла власне ця, ніби недоречна, думка. Вирішено прорватися у запілля денікінської армії, щоб продовжувати збройну боротьбу за українську державність в умовах партизанщини і водночас зберегти фізично ядро армії. Справу рішення компліктувала дилема зберегти армію, чи рятувати хворих. Перемогла думка, що загроза знищення хворих у шпиталях була меншою ніж загроза знищення армії. Це вирішило справу так зв. Зимового Походу. Це остаточне рішення було тяжкою проблемою для Командувача Армії і її вищого командного складу, бо воно вимагало нових жертв, але кожне інше було б свідомим знищенням армії. Усі погодилися з тим, що краще згинути на полі бою, ніж рятувати своє життя ласкою ворога.

Становшце 3-ої дивізії, на передодні вирушення в Зимовий Похід, ускладнювало ще й те, що в найкритичний час свого існування, вона опинилася без свого Командира, полк. Удовиченка, якому не тільки беззастережно довіряла, але якого цінила й любила, якому була віддана. Хворого Комдива заступав його заступник, полк. В. Ольшевський, що його дивізія рівнож знала і цінила, як бойового командира. У Любарі 3-тю дивізію спіткала дуже прикра несподіванка: без жадних до того підстав, Командувач армії призначив новим командиром 3-ої дивізії полк В. Трутенка, б. начальника Юнацької Школи, залишивши полк. Ольшевського на становищі його заступника. Цим наказом скривджено не тільки полк. Ольшевського, але й всю дивізію. Була це фатальна помилка, що спричинилася до трагедії 3-ої дивізії.

В умовах партизанської війни, що до неї шикувалася вся армія, отже й 3-тя дивізія, коли в запіллі ворога на всіх учасників Зимового Походу чигала смертельна небезпека з усіх боків, командиром дивізії повинен був бути не лише кваліфікований старшина, але й такий командир, що його в дивізії добре знали й до якого мали б довір'я. Під командою командира дивізії вирішувалося питання бути чи не бути дивізії, питання життя й смерти довірених йому вояків дивізії. Таким власне командиром і був полк. Ольшевський.

Усе повище не було прийнято під увагу Командувачем Армії. У похід у незнане призначено командиром 3-ої дивізії цілком нову для неї людину. Невідомо чим саме керувався Командарм, коли підписував наказ про призначення командиром дивізії полковника Трутенка, але одне можна з певністю ствердити: керувався всім, тільки не добром славної дивізії… Він не міг не здавати собі справи, що провадження збройної боротьби в умовах партизанщини базується головним чином на довір'ї до командира; не міг не знати, що полк. Трутенко такого довір'я не мав, що, поминувши бойового полк. Ольшевського, який був у дивізії від самого першого дня її заснування, він тим самим вразив усю 3-тю дивізію. Одначе, хоч Командарм здавав собі справу, хоч знав, але дуже легко перейшов над цим до порядку денного. Правдоподібно головну ролю у призначенні заграла протекція.