Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Около 9-ої вечора з'явився розвідач Акаловський, що перейшов був р. Случ із Нового Любара й приніс записку від полк. Чижевського, приблизно такого змісту: "Дивізія вирушає спішно на Чорторию. Рятувати вас нема змоги. Переходьте поодинці на цей бік. Ст. Ч. тут. Щасти Боже! Г.Ч."

Я подер записку, нікому про неї не кажучи. О 9-ій год. 40 хв. вечора те, що лишилося з бриґади, витяглося в колону: 20 вершників, хворі, обоз і кілька гармат. За моєю колоною — колона пполк. Климка. Я з моїми вершниками мав зайняти південний міст, а пполк. Климко із своїми — північний.

Ми були готові. Докладно о 9-ій годині 50 хв. вечора ми мовчки вирушили до південного мосту, що його ми мали форсувати. Перед нами стояв довгий будинок, здасться жидівський заїзд. За булинком, яких 50 метрів ліворуч, був міст. Ми припускали, що водохівська застава є обличчям до протилежного берега й тому не матиме часу повернути фронт і кулемет проти нас.

Я витягнув прокляту мавзерівську пістолю… "Не стріляти… Рушай!.." Ми зірвалися із-за рогу. Коротка хвилина і ми вскочили на міст. Мої вершники щось вигукували, якісь фігури плигали з мосту, кидаючи рушниці… Ось перевернений кулемет… Я і два вершники вже на другому боці мосту. Я все ще вимахую мавзером і кричу: "Піддавайся!.. " Якісь силюети вискакують із яру, вже за мостом і підносять руки догори… Вони піддаються. З півночі пролунало кілька пострілів. Це певно підп. Клнмко на другому мості. І знову тиша. Напруження зникає, ситуація вияснюється. Ми захопили волохівську заставу — 8 Гайдамаків і кулемет. На другому боці я гуртую заставу юнаків, що теж піддалися нам. Кажу їм хто ми; вони засоромлено виправдуються. З півночі над'їхав вершник пполк. Климка. Вони там теж захопили міст і вже почали переправляти на "наш" бік свою колону. Десь кого 1-ої год. ночі ми закінчили перехід і повільно рушили в напрямку на Чорторию, де був штаб гарматної бриґади. Коли я зголосився до штабу, то обидва Чижевські не хотіли вірити, що наша бриґада врятована і ми всі цілісінькі…

3-тя дивізія приготовлялася до виходу в запілля ворога. Хоч ніхто з нас не знав, що нас чекає — вагання не було. Ми відчували себе малим коліщатком великої машини і тримали міцно своє місце в ній. Машина ж бо працювала… 5-ого грудня 1919-ого року, ввечорі, ми одержали наказ бути готовими до виступу. Нарешті очікування скінчилося… Час виступу: вніч із 6-го на 7-ого грудня.

Ніч була темна. За захмареним небом не було ні місяця, ні зірок. Починало сніжити. А на серці, попри все, було ясно і радісно. Починалася нова дія великої містерії боротьби за волю України… Руш-а-а-ай!.."

Зрадник Волох іще раз боляче заскочив нашу армію під час перебування її в Зимовому Поході. У початках січня 1919 року, під час Зимового Походу, в м. Гумані перебував 6-ий Загін Запорізької дивізії: Вніч із 11-ого на 12-ого січня, о год. 4-ій, це місто захопив зненацька Волох і взяв до полону Запорізьку залогу. Полонених козаків приділив до Гайдамацької частини; тих старшин, що погодилися перейти до нього, залишив, а решту постріляв. Дальша доля Волоха долею всіх авантуристських зрадників. Зорієнтувавшись, куди саме веде їх Волох, Гайдамаки почали дисертувати. Організовано перейшло до армії УНР в Зимовому Поході волохівський сотник Легін. Решту Гайдамаків, що їх Волох таки довів до "московсько-комуністичного раю", примусово влито до 44-ої й 60-ої московських червоних дивізій. Самого Волоха знищено пізніше, згідно з засадою "мурин зробив своє, мурин може померти".

З огляду на величезні втрати армії УНР, головним чином від тифу, штаб Дієвої Армії вирішив реорганізувати її, звівши групи в дивізії. Дивізіями, що постали з груп, були: Запорізька, Київська і волинська. Фактично. Всі ці дивізії були, щодо численности, такими лише з назви. 3-тя дивізія не входила в той час до жадної групи. Спочатку планувалося підпорядкувати її штабові Київської дивізії, але згодом проект цей відпав. Вирішено додати до неї Спільну Юнацьку Школу з її Старшинською школою, але через авантюру Волоха й до цього не дійшло. Разом із 3-ою дивізією дивізією в Зимовий Похід вирушили лише ті юнакх й старшини, що їх пощастило не вирушити примусово разом із Волохом.

Змушена до оборонної війни за проголошену Українською Центральною Радою державність України, армія УНР провадила ту війну в умовах так невідрадних, так просто жахливих, що можна лише подивляти її витривалість на протязі чотирьох років безупинної війни, протиставляючись ворогам водночас аж на трьох фронтах: большевицькому, польському й денікінському. І ось, опинившись на руїнах своїх визвольних мрій та надій на невеличкому кусні української території, що ще залишався, оточена з усіх боків ворогами й запроторена в мертвий кут, із якого, здавалося, не було вже виходу, армія УНР стояла тепер перед розв'язанням трагічної Гамлетівської проблеми: "Бути чи не бути?"