Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Ген. Удовиченко так характеризує тогочасну ситуацію на наддніпрянському фронті: "Під ударами Добрармії, фізичні сили Української Армії були остаточно зломлені, але дух був твердий. Рештки бійців, хоч і босі й голі, голодні, без амуніції, рішили не здаватись на ласку ворога, а битись до останнього. Шляхи відступу Української Армії являли з себе жахливу картину. На возах везли тисячі хворих на тиф, прикритих тільки дірявими шинелями."

Гармати, що їх голодні коні не мали сили тягнути далі, залишали по дорозі, знявши з них перед тим колеса і замки, а знявши, топили, якщо було де. Під час відпочинку 3-ої дивізії в Фельштині, рештки 4-го гарматного полку реорганізовано в батерію з 5-ох гармат. До батерії доходили 2 важкі скоростріли на тачанках, кухня, 15 возів для хворих козаків і 68 коней. К-ир батерії сот. В. Зарицький, молодших старшин — 7, підстаршин і гармашів — 75. Це було все, що залишилося від 4-го гарматного полку. З решти 3-ої гарматної бригади (без гармат) зформовано кінний відділ, на чолі з полк. Г. Чижевським. Хворих коней і різне військове майно, що його не було як везти далі, роздавали селянам за опіку над залишеними в їхніх хатах хорими, або нездібними, з огляду на виснаження, на дальшу мандрівку, козаками.

У Фельштині повернув до полку з Винницького шпиталю, з іще не зовсім вилікуваною раною, полк. Вишнівський і обняв команду над 7-им Синім полком. Армія безперестанно відходила, лише "огризаючись", щоб, спинивши на короткий час ворога, дати можливість тиловим частинам і обозам спокійніше відходити. Після розпачливих спроб затримати ворога перед Проскуровом і Староконстянтиновом, армія залишила ці міста і спрямувала свій рух до району м. Любар. З Фельштина 3-тя дивізія рушила похідним порядком у тому ж напрямі, через Старокостянтинів — остропіль. Загальне становище армії виглядало трагічно-безнадійним. Почуття безнадійности тяжіло над вояками армії УНР, але не зламало їх ані духово, ані морально.

Під час відступу в Старокостянтинові відбулася військова нарада, з участюГоловного Отамана і Командувача армією, отамана В. Сальського. Під час наради виступив із промовою к-ир Гадамаків, відомий авантюрник "батько-отаман" Омелько Волох, закликаючи до визнання радянської влади й союзу з большевицькою Москвою. Петлюра перевав промову. Серед командного складу вибухло голосне обурення. Полк. Дубовий, відкликавши декого з командирів полків, запропонував не випустити Волоха з наради живим. Полк. Жупінас погодився забити зрадливого авантюрника. З готовим до стрілу револьвером, він чекав на Волоха при виході з залі нарад … ЗЗнайшовся хтось, що шепнув про це Волохові. Той кинувся до Петлюри з благанням рятувати його життя… Старий сентимент Петлюри до Волоха, ще з того часу, коли Петлюра був командиром Слобідського Кошу, а Волох — командиром Гайдамаків у Коші, вдруге врятував зрадникові життя. Перший раз у березні 1919-ого рю, коли Волох перейшов був на радянську платформу, видав "універсал" проти Директорії і хотів перетягнути на бік большевиків увесь Запорізький корпус. Рішучий спротив корпусу став цьому на перешкоді, але Волохові минуло це безкарно. Справу затушовано. Не було ані слідства, ані воєнного суду, хоч зрада каралася смертю…

У початках грудня 1919-ого року, протиукраїйські фронти були наступні: Добровольча армія Денікіна: лінія Козятин — Сгароконстянтинів; Червона армія: Бердичів — Чудвів — Новгород Волинський; Польська армія: Кам'янець Подільський — Дунаївці — Чорний Острів — Полонне і далі вздовж р. Случ, в напрямку на північ.

Армія УНР зосередилася в так зв. "Трикутнику Смерти": Остропіль — Лубар — Миропіль. Така назва постала тому, що проти кожного боку трикутника, що в ньому силою обставин опинилася армія УНР, був ворог: польський фронт, денікінський фронт і большевнцький фронт.

2-ого грудня, зранку, до села недалеко від Любара, що в ньому часово зупинився 7-й Синій полк 3-ої Залізної дивізії, прибув хор. Дем'яненко й доручив командирові полку наказ Головного Отамана. Згідно з наказом, полк. Вишнівський мав негайно вирушити, на чолі колони, що складалася з його полку та інших відділів, якщо такі були в селі, а прибувши, негайно зголоситися до Головного Отамана. У селі на той час, крім Синіх була лише чота розвідчого відділу 3-ої дивізії, на чолі з полк. В. Яворським.