Після невдачі контр-наступу, фронт наш посунувся далі на захід, до лінії Ямпіль — Черневці — Джурин — Рахни. Щоб прикрити дальший відступ тих дивізій армії УНР, що вимагали відпочинку, штаб Дієвої Армії наказав Січовим Стрільцям і Запорожцям знову перейти до наступу на Томапшіль і Комаргород. 3-я дивізія в цьому наступі участи не брала; вона все відходила від одного місця відпочинку до другого, намагаючись привести себе до стану боєздатности. Після наступу, знову відступ у напрямку на Нову Ушяцю — Дунаїнці — Жмеринка. 3-я дивізія перейшла з району Могилева Подільського до району Курилівці Муровані, а звідтіля знову на захід, аж до радону м. Фельштин. Головний Державний Інспектор, полк. В. Кедровський, доповідаючи Раді міністрів УНР про ситуацію на фронті, заявив, що "нам бракує набоїв і що наше військо часто відступає, бо не має чим стріляти. Але головна причина прориву на фронті, — казав він, — є сепаратна політика галицького командування. Галицькі частини наче навмисно весь час відступають перед менш численним ворогом. Кедровський не сумнівався в сепаратних планах галицького командування." (І. Мазепа. "Україна в огні і бурі революції". Стор. 110. Т. П.).
Вуло в тому твердженні Кедровського явне перебільшення, бо головною причиною були всі причини вкупі, але було правдою, що вояки УГА в боях з Добровольчою армією не виявляли того завзяття, що було таке притаманне їм на протипольському і протибольшевицькому фронтах. Причиною цього явища була та психоза "денікіноманії", що опанувала в той час як Начальну Команду УГА, так і політичний провід Західньої УНР, що його очолював диктатор Євген Петрушевич. Прийнявши свою ілюзію за дійсність, вони вбачали в Добровольчій армії непереможну потугу, протиставитися якій не було сенсу. Ілюзія ця постала якраз тоді, коли, згідно з передбаченням Симона Петлюри, Добровольча біломосковська армія почала розпадатися і була напередодні остаточної ліквідації її армією червоно-московською.
У кінці жовтня 1919-ого року, Начальна Команда УГА перестала виконувати оперативні накази Штабу Головного Отамана. Її корпуси розпочали самочинно рух у непередбаченому штабом Головного Отамана напрямку, оголивши ліве крило фронту Січових Стрільців. Ані штаб Дієвої Армії, ані штаб сусіднього по фронті корпусу Січових Стрільців, ані диктатор Петрушевич, не були про це повідомлені… На нараді в штабі Начальної Команди УГА, в Винниці, з участю Петлюри, Петрушевича, ген. Сальського і ген. Тарнавського, молодші старшини Н.К., за мовчазною апробатою Командувача УГА, ген. Тарнавського, "в один голос заявили, що стан армії неможливий і що взагалі галицькі стрільці не хотять битися проти Денікіна." (І. Мазепа. Там же, стор. 132). Були це симптоми, що нічого доброго не віщували. Як пізніше виявилося, ще перед цією нарадою, 25-ого жовтня 1919-ого р., ген. Тарнавський вислав таємно делегацію до командування Добрармії в складі от. О. Лисняка, сот. О. Левицького і сот. Куриці. Самочинні пересунення галицьких корпусів і були власне наслідком договорення повищої делегації з денікінським ген. Слащовим…
Армія УНР продовжувала свій відступ на захід. 6-ого листопада, делеґація Начальної Команди УГА, в складі от. О. Лисняка, от. А. Ерле і сот. О. Левицького, підписала сепаратний договір на ст. Зятківці, з представниками денікінського командування, поставивши уряди Наддніпрянської і Західньої Українських Народних Республік перед доконаним фактом… Обурений Диктатор звільнив за це ген. Тарнавського і його нач. штабу, полк. ПІаманека, але хутко після того договір акцептував і доручив його оформлення наступникові Тарнавського, ген. Микитці. Таке своє рішення Петрушевич умотивував 12-ого листопада, на скликаній ним нараді, з участю представників галицького громадянства, в Кам'янці Подільськім, в наступний приголомшливий спосіб:
"Мусимо залишити думку про самостійність і шукати порятунку в порозумінні з Денікіном. Лінія Директорії власними силами, це ризиковний шлях. Ми мусимо годитися з Польщею, або з Денікіним. З Польщею неможливо, бо вона може забрати собі Правобережну Україну. Росія не є така страшна, як Польща. Треба погодитися на автономію, бо ми ще не доросли до самостійности. Україні бракує для державного будівництва освіти, інтелігенції, тому думати сьогодні про самостійну Україну — це просто фантазія!" (І. Мазепа. Там же, стор. 140, Т. П.), Ось зміст Зятківського договору:
"Галицька армія переходить у повнім своїм складі, з етапними установами, складами і залізничним майном, на бік російської Добровольчої армії і віддається в повне розторядження Головного Коменданта озброєних сил Півдня Росії, через коменданта військ Новоросійської области.
Читать дальше