Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Кіннотники кинулися вниз, на дорогу, що була прикрита деревами і високим насипом. Курява піднялася вгору й вітер ніс її на румунський бік. Румуни продовжували обстріл, але вже навмання, бо не бачили цілі й незабаром поростали стріляти. К-ир Лубенців послав адьютанта з сурмачем і розгорнутим прапором на берег Дністра, щоб викликати румунських парляментарів для вияснення непорозуміння, а полковий лікар і кілька вояків поспішили до ранених. ГІоранеио й контужено 5 кіннотників, у тому числі й пізнішого майора, Є. Навроцького. У двох коней були перебиті ноги й їх треба було застрелити. До Могилева Лубенці ввійшли допіро на другий день. Румуни перепросили за прикре непорозуміння, забрали одного тяжче пораненого однорічника до свого шпиталю на лікування й дали двоє добрих коней взамін за дострілених; крім того, просили повідомляти їх про наш рух і обіцяли підтримати, в разі потреби, кулеметним огнем. У той спосіб, після обстрілу румунами двох наших частин, на протязі одного й того самого дня, дійшло на Могилівському відтинкові до свого роду неофіційної "воєнної конвенції" поміж нами й румунами.

Наші невдачі на всіх фронтах і особливо відступ найближчого на фронті сусіди 2-ої дивізії — спричинилися до збільшення активности ворога проти 3-ої дивізії. Очевидно, червоне командування мало замір, поконавши 3-тю дивізію, що весь час стояла йому на перешкоді, вийти в запілля Проскурівської нашої груші, захопити Могилівський плацдарм і, оточивши армію УНР, остаточно покінчити з "жовто-блакитною" небезпекою. Наша таємна розвідка повідомила, що до району ст. Вапнярка, Попелюхи, як рівнож ст. Цвітково, прибули свіжі сили ворога. На ст. Вапнярка було аж 5 ворожих бронепотягів, із них два цілковито забронировані, з дальнобійними морськими гарматами. Настрій серед червоноармійців хвалькуватий: "ось", мовляв, "як прийдуть в Одеси полки з матросів чорноморської фльоти, то ми покажемо петлюровцям "кузькину мать"… Усіх знищимо… Пізнають, гайдамаки, як то воювати з комуністичною владою"…

У запіллі 3-ої дивізії поплічники большевиків підняли голови й розпочали саботяжі. Вони псували телефонічні дроти, обстрілювали наші обози, вбивали поодиноких наших вояків і національно-свідомих українців. У деяких селах знову відновили свою нищівну діяльність комуністичні організації; творилися бойові відділи, що мали споїм завданням терористичні акції. У таких селах не було життя національно свідомим селянам: невтральні пристосовувалися до обставин і врешті-решт села опинялись у рухах харцизників. З багатьох сіл приходили до штабу 3-ої дивізії законспіровані селяни з проханням командирувати до їхніх сіл хоч невеличкі відділи вояків для підтримання в селах ладу й приборкання большевиків.

— Хіба ж ви самі не зможете знищити селянських бандитів? — питали ми.

— Можемо, але якщо українське військо відійде, то всіх переріжуть… Дуже просимо: зробіть суд і розправу — відповідали-просили селяни.

На превеликий жаль, ми не були в стані задовольнити прохання селян, бо кожний козак був потрібний на фронті. Прийшлося обмежитися призначенням кількох старшин для скликання в селах зборів інформативного характеру про мету боротьби українського війська й про УНРеспубліку. 3-тя дивізія не мала змоги тримати скрізь свої, навіть маленькі, відділи, бо ситуація на фронті вимагала тримати наявні її сили в "кулаці". Кожного дня треба було чекати на протинаступ червоних. Большевики почали перебирати ініціятиву до своїх рук, шикувалися до нападу й їхньої атаки можна було сподіватися на кожному пункті фронту 3-ої дивізії. Головна ударна група червоних зосереджувалась у районі станцій — Вапнярка й Юркова. Для забезпечення цієї групи, передові її частини зайняли вихідне становище на лінії с. Яруги на Дністрі, Моївка, м. Чернівці, м. Томапшіль, с. Горишківка, ст. Рахни. Сили червоного командування складались із багатьох окремих частин, але основним ядром їх були: чотири полки 45 дивізії, три полки іншої дивізії, кінна бригада Котовського, 24–26 легких гармат, 6 гавбиць, 5 бронепотягів на ст. Вапнярка і два на ст. Ярошенка (ці два належали до ворожої Жмеринської групи), з міцною дальнобійною артилерією. Разом сили ворожої піхоти на фронті 3-ої дивізії доходили до 7000 багнетів. Під час дальших боїв на цьому фронті, на підсилення ворожої Вапнярської групи, перекинено з Одеси до 4 000 червоноармійців. Лише один морський полк, що його пізніше ми розбили, мав у своєму складі до 2 000 багнетів, а зформований також в Одесі й нами пізніше рівнож розбитий, жидівський полк, "Мішки Японця" (одеського бандита) — до 1500 багнетів.