Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Відступ 2-ої дивізії відбився рикошетом на 3-ій дивізії взагалі й на 7-му Синьому полку особливо, бо його заатаковано червоними з двох протилежних напрямків — сходу і заходу. Синій полк займав того часу станцію і с. Рахни. Ворог атакував із боку ст. Вапнярки (схід) і ст. Ярошенки (захід), висадивши піхоту, під прикриттям своїх бронепотягів. Славетні Синьожупанники витримали наступ червоноармійців і матросів, із двох боків, аж до темного вечора, коли Синій полк одержав наказ відійти до м. Мурафа. Втрати Синіх під час бою, порівнююче, в такому запеклому бою, малі: забито одного старшину й забито та поранено 15 козаків. Залізнична лінія Жмеринка — Одеса знову опинилася в руках червоних. 8-ий Чорноморський полк залишився в м. Джурині.

Полк. Шандрук доніс, що він здобув м. Могилів. У поході на Могилів, 9-ий Стрілецький полк дійшов, без стику з ворогом, до району сіл Серебрія — Немія, що безпосередньо межували з Могилевим. Ці села були збольшевичені. Бувший прапорщик російської армії, Чабан, зорганізував у цьому районі відділ партизанського характеру й назвав його Немійсько-Серебрійським полком. Складався він із околичних селян, головним чином із сіл Немії й Серебрії та Копайгородських, Озаринських і Могилівських жидів. Чисельність "полку" доходила до 1000 багнетів. Його завданням були оборона Могилева й наскоки на антибольшевицько настроєні села. Червоні партизани були добре большевиками озброєні, включно до кулеметів і гармат. Незалежно від того, Могилів був одним із прифронтових міст на південному фронті російської армії, що мало підручні склади зброї і амуніції для обслуги армії. І хоч чимало того пограблено під час революції, то все ж дещо залишилося на складах, а ще більше у місцевого населення.

3-го липня 1919 р., не доходячи до Могилева, дозори 9-го полку обстріляно кулеметами. Був це початок бою за Могилів. Стрільці наступали з півночі, фронтом до 3 кілометрів, двома куренями — 1-им Запорізьким і 3-им Буковинським. 2-ий курінь мав обійти Могилів із північного сходу й відрізати партизанам відступ уздовж шляху на с. Березівку. Спочатку виглядало, що бій затягнеться, бо від самого початку бою оборона мала затятий характер, але так тривало лише біля двох годин. Під нестримним натиском стрільців, які, не зважаючи на рушничний, кулеметний і гарматний огонь, підсовувалися все ближче і ближче до оборонної лінії червоних партизанів, в лавах чабанівського "полку" раптом вибухла паніка й вони почали тікати, мавши на п'ятах стрільців 9-го полку. К-ир полку, полк. Шандрук, був зо своїм штабом на узгір'ї, звідкіля й керував боєм.

Раптом, під час бою, коли чабанівці тікали безладною отарою з поля бою, румуни відкрили по командній групі на узгір'ї гарматний огонь. На щастя обійшлося без жертв, бо стрільна перелітали високолетом. Делегація від полку виявила, що румуни прийняли 9-ий полк за большевиків, бо мали відомості нібито на Могилів простує колона червоних.

Полк. Шандрук здобув Могилів із малими втратами, але трофеї були значні: 200 полонених (головним чином жидів), 4 гармати на позиції, з цілою горою стрілен, 2 гармати на залізничних плятформах (з яких рівнож стріляли по стрільцях), і гармата, що стояла на вильоті з Могилівського двірця, 15 кудеметів і сотні рушниць на позиції. Крім того, тікаючи, партизани залишили багато кулеметів на вулицях міста. Після закінчення бою, к-ир 2-го куреня, полк. Чміль, перевів пацифікацію збольшевичених сіл — Немії й Серебрії. Селяни знесли кулемети, рушниці, гранати, гарматні стрільна, багато сідел і різного військового майна. До цього дійшли ще відкриті замасковані 4 гармати.

Маршрут Лубенського кінного полку, що вирушив походом на Могилів того самого дня, що й 9 полк, був інший ніж стрільців, із ухилом на захід, через с. Кіківку, м. Ізраїлівку й м. Юрківці в обхід с. Серебрії. По дорозі переглянули на станції Ізраїлівці кілька вантажних вагонів із різним військовим майном і, погрузивши на хурманки те, що надавалося для кінноти, рушили далі. Під час усього походу, на опір ворога не наткнулися. Наближаючнсь до передмістя Могилева з заходу, колона Лубенців перейшла топографічний хребет і почала спускатися з гори до міста, ввійшовши в той спосіб в поле обсервації румунів, на боці р. Дністра. Коли вся колона була на схилі горн, несподівано почулися два гарматні постріли з румунського боку і за хвилину, обабіч дороги, недалеко від полкового прапора, вибухли дві перші гранати. Прапор не був розгорнутий і румунське командування не було повідомлено про замір Лубенців ввійти до міста через гору.