Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

З виходом 3-ої дивізії на лінію Лучинець — Шаргород — Мурафа, вона опинилася у 20 кілометрів від залізниці Жмеринка — Одеса і 60 кілометрів від станції Вапнярка. Вапнярський залізничий вузол був поважною стратегічною базою для ворога, що займав позиції проти 3-ої дивізії. Така ситуація накладала на дивізію наступні найближчі завдання:

1. Перервати залізничне сполучення поміж Жмеринкою й Вапняркою і тим самим — зв'язок між двома ворожими групами: Жмеринською і Вапнярською. Виконання цього завдання полегшувало не тільки становище самої 3-ої дивізії, але також і 2-ої (Запорізька Січ), під час її наступу на Жмеринку.

2. Здобути станцію Вапнярку і у той спосіб ліквідувати Вапнярську залізничну базу червоних.

3. Зайняти м. Могилів і звільнити його район від регулярних червоних частин і різних большевицьких банд.

Для виковання повищих завдань, частини 3-ої дивізії одержали наступний наказ: 7-ий Синій полк — відпочинок у м. Мурафа, зі збільшеною розвідкою в напрямку на станцію Рахни; 8-ий Чорноморський полк — зайняти м. Джурин. 9-ий Стрілецький полк — вирушити з м. Лучинця до м. Могилева і очистити його район від регулярних і нерегулярних ворожих частин. Комундирові 9-го Стрілецького полку, полк Шандрукові, надається повна ініціатива щодо виконання цього завдання. Кінному полкові зайняти м. Могилів, стати в місті тимчасовою залогою, з охороною доступів до нього, нав'язати контакт з румунською владою з метою виміни цукру на потрібну нам амуніцію.

Наступ: 7-й полк на Рахни і підступ до Мурави, 8-й полк на Джурин — 7-го липня 1919 р.

Розвідка 7-го Синього полку виявила ворожий відділ у с. Михайлівна, силою до одного куреня і два бронепотяги на станції Рахни. 8-ий Чорноморський полк, після впертого бою, зайняв м. Джурин. 9-ий Стрілецький і кінний Лубенський полки вирушили, кожний окремим шляхом, в напрямку на Могилів.

7-го липня 7-ий Синій полк, згідно з наказом, перейшов до наступу на станцію Рахни. Під час наступу Сині зустрінулися в с. Михайлівці з передовою сторожовою охороною червоних і легко поконавши її, підійшли під вечір до ст. Рахни. Попереджений своєю сторожовою охороною, що відступила до станції, ворог сподівався наступу й до цього підготовився. Під час бою червоні вперто боронилися, але під сильним натиском лав Синього полку змушені були відійти на схід. Два ворожих бронепотяги, що прикривали відступ червоних, опинилися під обстрілом Синьої батареї й рівнож поспішно від'їхали до станції Ярошенки. Після здобуття станції Рахни, становище Синього полку було скрутне. Ворожа піхота, відступивши, зайняла позиції на схід від станції і обстрілювала її; бронепотяги, відійшовши в напрямку станцій Ярошенки і Жмеринка, рівнож повернули й відкрили гарматний огонь по станції Рахни й району навколо неї. Можна було сподіватися підходу ворожих бронепотягів рівнож і з боку станції Вапнярка. Не зважаючи на таке скрутне становище, Синій полк мусів, згідно з наказом, тримати станцію в своїх руках.

8-нй Чорноморський полк залишився в м. Джурині й звідтіля провадив розвідку в напрямках на станцію Юрківка й м. Томашпіль. Від 9-го Стрілецького полку донесень не було. Залізничники повідомили, що станцію Жмеринка зайнято українським військом. Отже, 3-тя дивізія, здобувши станцію Рахни, безперечно допомогла 2-ій дивізії під час її наступу на станцію Жмеринка.

V початках липня 1019 р, становище нашої Проскурівської групи на фронті так погіршилося, що його можна було схарактеризувати як катастрофічне. У зв'язку з цим, доля армії УНР "висіла на волоску". Ворог перемагав численно й проявляв упертість, послідовність у досягненні своєї мети та здібність маневрування. Удари, що їх він наносив на протязі кількох тижнів Проскурівській груні були тяжкі й група це боляче відчула. Запорізький і Січовий корпуси та інші підгрупи видобували з себе максімум активности-завзятости і виявили рівнож здібність маневрування, але на кожний український удар червоні відповідали ще сильнішим контр-ударом. Сили нашої Проскурівської групи виразно виснажувались, а всі резерви були вже вичерпані. Червоне командування підсилило свій Проскурівськнй фронт свіжими силами, в тому числі й бриґадою, що її сформовано з полонених мадярів (до 5 000 вояків). Наша обезсилена Проскурівська група була змушена до відступу на лінію Ярмолинці — Городок — Гусятин. Наколи б вона не витримала й на цій новій позиції, то мусіла б відступатн в кут, поміж Дністром і р. Збруч, і тоді прийшло б до повної катастрофи. Українська Галицька Армія, що відступала під натиском наступаючої польської армії була притиснута до р. Збруча, не мала б можливости зо середитись на схід від Збруча, бо там уже не було б для неї братнього плацдарму… Якби на Проскурівському фронті дійшло до катастрофи, то частина нашої Проскурівської групи могла б вийти зі скрутного становища зручним, хоч і ризиковним фланговим маневром, в запілля 2-ої і 3-ої дивізій, в район, наприклад, Нової Ушиці, але в цьому випадку сталося б те, чого так прагнуло червоне командування: УГА була б відрізана від армії УНР і кожну з них знищено б окремо… На протязі кількох днів мало бути вирішено для нас Гамлетівське питання: "бути чи не бути". Одначе, для обох наших армій зарисовувалась уже перспективи спільної акції, треба було лише витримати тиск на протязі короткого часу.