Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Бій 7-ого полку за Звіднівку. Здобуття ст. Рахнн. Наступ 7-ого полку вздовж залізниці Рахни — Юрківка. Здобуття Юрківки 17-го і 18-го серпня 1919 р.

Відкрите, рівне поле, давало змогу виразно бачити рухи ворожої піхоти; густі, в два ряди, лави червоних були доброю ціллю. Ворожа піхота то піднімалася, то лягала. Вздовж її фронту гасав, на гарному вороному коні, із шаблею в руці, мабуть командир новоприбулого ворожого полку, підгоняючи й заохочуючи свою піхоту до наступу. На полі, поміж Синіми й червоними, лежали численні трупи в чорних матроських "бушлатах" — наслідки безладної втечі матроського полку.

З наступом у ворога не все було гаразд. Одні кидалися сміливо вперед, а другі, під нашим огнем, відступали. Хоч Синій вояк і наніс ворогові зненацьким ударом великі втрати і змусив його до безладного відступу, то все ж, дальший його наступ зальмоваво наспівшою резервою. Відважний командир підоспівшого большевнцького полку привів здеморалізованих поразкою моряків до ладу й разом із ними перейшов до контр-наступу. Нерівний бій з наступаючими червоними, сили яких значно перевищували сили Синіх, змусив к-ра Синього полку перейти до оборони.

Ворожі лави наблизилися до Синіх на кількасот кроків, оточивши 7-ий полк із трьох сторін. Полк. Чижевський розпочав обстріл ворожих лав шрапнелямн й гранатами. Синя батарея тримала під огнем обхідні ворожі лави праворуч і ліворуч. Забезпечивши свої фланги кулеметами, Сині трималися міцно, завзято відбиваючись. У такому стані бій тривав до вечора. Коли темрява покрила землю, бій ущух. Вночі Синій полк заскочив ворога контр-атакою. У цей час уже наближалися до Звізданівки 2 курені Чорноморського полку, що простували до Томашполя. Комдив наказав полк. Царенкові заатакувати частиною Чорноморців тил червоних під Звізданівкою. Несподівана контр-атака Синіх вночі й обхідний маневр викликали паніку в рядах червоних і вони розпочали безладний відступ.

Несподіваний бій під Звізданівкою 7-го Синього полку із значно переважаючими силами ворога, закінчився для нас повною перемогою. Захоплений до полону командир оповів, що його полк зформовано, на наказ Троцького, в Одесі. Він вирушив на фронт, мавши завдання нищити "гайдамаків-петлюровців". Полк вивантажився на станції Вапнярка і вирушив похідним порядком до станції Рахни, з метою зв'язатися із жмеринською групою. До цього не дійшло, бо на дорозі його скеровано до с. Звізданівка, на допомогу морякам, серед яких виникла була паніка в наслідок несподіваної атаки "петлюровців", Сам він із походження українець і належить до партії українських боротьбістів; самостійник і антикомуніст, мобілізований до червоної армії і змушений до служби, під загрозою розстрілу. Наколи б ми звільнили його, запевняв він, то до червоних не повернувся б.

Сині тримали його кілька тижнів, але коли ствердили, що він веде прокомуністичну пропаганду серед селян, то його відіслали, як полоненого, в запілля армії. Щождо полонених червоних матросів, то чимало з них було з торговельної фльоти й до пішого полку їх втілено примусово. Більшість із них були українського походження, старшого віку і обтяжених родиною. Усіх їх, біля 200, звільнено й скеровано до рідних осель.

Запляновані бої за підступи до Вапнярського Залізничного вузла вимагали скупчення головних сил 3-ої дивізії на Вапнярському напрямку. У зв'язку з цим, 9-му Стрілецькому й кінному Лубенському полкам наказало залишити Могилів і форсованим маршем перейти до району м. Мурафа. 9-ий Стрілецький полк, після блискучого виконання покладеного на нього завдяння, вирушив із Могилеява і, згідно з наказом штабу дивізії, зупинився в с. Должок (5 верет на півн. схід від Мурафи), а кінний Лубенський — на передмісті Мурафи.

Під час перебування Лубенців у Мурафі вони були заскочені червоною піхотою. За вказівками місцевої жидівської прокомуністичної молоді, червоноармійці, використовуючи городи й садки, дісталися до розташування першої кінної сотні. Їх зауважив вартовий внутрішньої охорони Лубенців і заалярмував свою сотню. Почалася метушня й стрілянина. 18 кіннотників не мали часу підійти до своїх коней і ті коні стали трофеями большевиків. Правда, не надовго. Підтримані стрільцями 9-го Стрілецького полку, Лубенці перейшли до контр-атаки. Пластуни пішли в обхід червоних, а кіннота догнала ворожу піхоту на греблі й більшу частину їх змасакрувала шаблями. Серед ворожої піхоти були цивільні жиди з місцевого населення, з рушницями в руках і набійницями через груди. Звичайно, що й ці жиди впали під шаблями атакуючих Лубенців. Пізніше жидівський кагал Мурафн підняв був галас, рекламуючи тих забитих у бою жидів як жертв погрому…