Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Ворожим кіннотникам пощастило втекти, за винятком командира червоного розвідочного відділу, якого поранено й взято до полону. Був він грузином із походження. Під час бою наша піхота відбила коней першої кінної сотні й захопила чотиро-гарматну червону батарею. Лубенці втратили в бою 5 козаків забитими; між ними був бунчужний кулеметної сотні, Возьний, що його червоні захопили пораненого. Трупа його знайдено за містечком із розтрощеною головою і поколотим тілом (до 40 колотих ран…) Трагічна доля інтелігентного, бойового, з усіма даним на старшину, любленого всіма зразкового вояка, покрила щирою глибокою жалобою весь Лубенський полк. Згодом Лубенський полк перейшов до м. Шаргород для нссення розвідної служби, а в Мурафі залишено пластунську сотню і кулеметами. Із Шаргороду Лубенцям наказано перейти до району Томашполя для прикриття флангів дивізії.

У той час, зв'язок зі штабом армії перервано, бо червоні знову тримали м. Нова Ушиця. До штабу дивізії доходили різні невеселі чутки про критичний стан Проскурівської групи; вона, нібито, розбита і розпачливо борониться десь у районі Кам'янця Подільського. Так. принаймні, інформували втікачі з м. Дунаївці, яким пощастило дістатися побічними дорогами до Томашполя. 2-га дивізія, разом із повстанською групою отамана Ю.Тютюника. все ще перебувала в районі м. Копайгород. Зв'язку з нею 3-тя днвізія рівнож не мала. Якщо Проскурівська група дійсно була в такому скрутному становищі, то треба було сподіватися, що вона намагатиметься прорватися на схід. У цьому випадку, на долю 3-ої дивізії випало б прочистити їй шлях відступу. Було б це тяжке, сливе непосильне, завдання, яке 3-тя днвізія мусіла б напружити всі свої сили, щоб виконати таке завдання.

Слава Богові, всі ці чутки, часом панічного характеру, що доходили до 3-ої дивізії, не робили жадного враження на старшину й козаків дивізії. Всі здавали собі справу з того, що в цей вирішальний час кожний вояк мусить виконати свій обов'язок до кінця. Поміж старшинами й козаками ще більше зміцнилося почуття побратимства зброї, що, одначе, не переступало межі військової субординації. Почуття обов'язку взаємної допомоги в разі небезпеки, було в полках річчю самозрозумілою. Водночас із тим, уся днвізія — командири полків, командний склад і козаки — ставилися до свого командира та його штабу з великим довір'ям. Усі разом були суцільною групою українських патріотів, що свідомо йшлн на всі жертви за ідею визволення України. Ці чесноти вояка-патріота стали традицією 3-ої дивізії, що ій вона залишилася вірною до самого кінця її існуняння. Мушу об'єктивно підкреслити це. во ім'я пам'яти полеглих на полі бою й живих іще "залізних", як заповіт для майбутніх українських поколінь і як матеріал для наших істориків.

Тому, що від штабу армії не було жадних директив, 3-тя дивізія, мавши на увазі своє головне завдання, розпочала бої за підступи до Вапнярського залізничного вузла. Згідно з наказом Комдива, 7-ий Синій полк мав захопити стацію Рахни й пильно доглядати напрямок на Жмеринку; 8-му Чорноморському полкові наказано здобути м. Томашпіль, а 9-му Стрілецькому — перейти до м. Джурин, як резерва дивізії.

7-ий полк здобув і тримав станцію Рахни, паралізуючи всі спроби ворога вибити його із станції. Під час оборони Синім особливо дошкулювали ворожі бронепотяги. Щоб забезпечити своє становище, полк. Вишнівський робить випад на станцію Ярошенка, в бік ст. Жмеринка, б'є червоних, захоплює один бронепотяг, полонених, декілька кулеметів і, виконавши своє завдання, повертає до ст. Рахни. В обороні позиції свого полку, він виявив позитивну ініціятиву й зручність. Його розвідачі знищили вибухом кілька метрів залізниці поміж ст. Рахни і ст. Юрківка. 8-ий Чорноморський полк, після тяжкого бою, зайняв м. Томашпіль. Червоні відступили до м. Комаргород.

Після того, як 3-тя дивізія, відірвавшись на короткий час від ворога, відпочила й перегрупувалася, вона розпочала вирішальну операцію за посідання станції Вапнярка та її околиць. 8-ий полк, без особливих перешкод з боку ворога, зайняв м. Комаргород і намагався здобути село Вапнярка, звідкіля червоні загрожували лівому крилу Чорноморців, але був загальмований міцним спротивом і контр-атаками червоних. Поважні сили ворога — до 1000 піхоти й 6 гармат — повели наступ на Комаргород водночас із північного й південного сходу. Наступ із Антополя загрожував правому крилу Чорноморців. Забезпечивши це крило, полк. Царенко веде бій головними силами полку з лавами ворога, що наступали широким фронтом із села Вапнярка.