Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Ще усмішка у Андрія була надзвичайно гарна. Кінчик носа незначно пригинався, на лиці творились маленькі вглиблення-ямки, між невеликими пухковатими губами показувались рівні білі зуби.

Одночасно чулась в тім обличчі сильна воля і непохитність. В молодих літах був типом степової краси. Мав малі руки з тонкими довгуватими пальцями і малі ступні. Посідав розлеглі заінтересовання, відомості з різних керунків. Мав гарну добрану бібліотеку, чимало картин — оригіналів знаних художників, з котрими знався і стрічався, як з літераторами і поетами. З фаху і науки електрик, умів виконать власноручно різні роботи, а особливо механічні. Мав кімнату-майстерню з інструментом слюсарським, токарню, столярським, малярським і плотницьким.

Займався з поводженням фотографією і хімією. Там знаходились апарати телеграфічні і телефонічні, котрі служили до шукання удосконалення. В часі виїздив до великих міст, вишукував і купував старинні, часто зіпсуті речі, котрі доводив до порядку, не жаліючи часу. Купував старовинні меблі, не жаліючи кошту, а траплялось шукать до комплекту якогось крісла або столика місяцями і роками коресподенційно.

Андрій любив і умів гарно убираться, платив доброму кравцеві дорого, умів також берегти в чистоті убрання і взуття. Взагалі в службі, праці і в мешканні був педантичний і вимагаючий од себе і оточення, підлеглих і домашніх.

Любив я брата (старшого на 13 літ) безмежно і без застереження. Як же було приємно в його кавалерськім мешканні, з вигідною мебіллю, дорогими, з смаком підібраними килимами, картинами, книгозбіром в густовнім оправленні.

Припоминаю, як привіз Андрій старовинну лампу-світильник і карманні часи, в яких не було вказівок, а в покришці три дірки з цифрами на години, минути і дні.

Обидві речі попсовані, лампа не світила, часи десятки літ хіба не ходили, а були занечищені і без пружини, та і коліщата не всі. Цілими вечорами не один місяць страчено на одчищення механізму, дороблення бракуючих деталей, терпеливе полірування оправи — і часи пішли з великою докладністю, а світильник-лампа з дорогого фарфору з срібною оправою, перероблена на нагрівання спиртом азбестової сітки, давала прекрасний матовий світ. Зробив власноручно Андрій три човни, легкі, міцні і вигідні, до риболовства на двох, під парус на одного і для 5–6 осіб на чотири весла для прогулок по Дніпру. Скільки пам'ятаю, Андрій завше щось робив або читав. А читав дуже багато. Пильно слідив за життям літературним і громадським, близько держався революційного руху, належав до Української соціал-демократичної партії.

Після смерті батька був фактичним головою сім'ї, а для мене недосягаємим авторитетом і прикладом.

Сестри. Ксенія, або Оксана. Зросту невеликого, рухлива, мала карі очі, тонкий форемний носик, темні брови і коси, поважна і дуже працьовита. Завжди кимсь опікувалась. Вона і мене виносила і виняньчила, як говориться, не давала і пилинці упасти на дитину. Освіту мала невелику, потрібну для господині в тих далеких временах. Проте любила читать, а в старшім вікові не раз в куточку просиджувала з книжкою до ранку. Була молодша од Андрія на два роки, а старша од мене на 11 літ.

Маючи 18 літ, вийшла заміж за Наума Степановича Гапоненка, доброго господаря в Верхньодніпровську. Знаменита і ощадна господиня, Оксана завше мала немалий гріш, а Наум Степанович, опікуючись полем, кіньми і рільничим знаряддям, не вміщувався в домашні і фінансові операції дружини і на тому добре виходив.

Не була Оксана скупа, навпаки, приходила завше з поміччю там, де ця поміч була потрібна, а ця жертвенність трималася до старості.

Мала Оксана трьох синів — Петра, Олександра і Гавриїла. Виростали хлопці в тяжких часах недостатку і голоду на Україні. Позбавлені господарства, а навіть останньої корови, зосталася їм хатина та невеликий ґрунт з парою дерев.

Коли мала мисочка муки коштувала 10 рублів, Наум заробляв, як звичайний робітник, 50 рублів. Життя було голодне і тяжке. Поля пильнувались гостро, за зривання або збирання колосків грозила кара смерті. Люди умирали масово. Колективізація коштувала Україні 6 000 000 людського життя. Оксана, одначе, сім'ю зберегла. Мало того, дала освіту, вивела в люди. Велике значення мала її глибока релігійність, спадщина по бабусі і батькові, та велика сила волі і енергії в малім тілі. В кінці життя, по смерті мужа, Оксана продала подвір'я, поділила гроші між синами, помогла двом старшим інженерам побудувать свої доми, а потім була бажаним гостем у синів і молодшої сестри Галі, поважана і улюблена «тьотя Саня» Галиних дочок.