Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Для своєї правості, прямоти, щирості та лагідності користався великим довір'ям у людей, був «совісним» суддею при різних непорозуміннях сусідських і родинних, довіреним і уповноваженим в справах громадських, знаним широко і далеко опікуном сиріт, вдів, калік та покривджених. Тому часто бував поза домом, господарством цікавився постільки-поскільки, — все було на матері, переважно в оренді.

Бував гострий в справах релігійних. Не вільно було виконувать в свято найменшої праці, а в науці Закону Божого не вільно було приносити ступеня іншого як 5.

Правду кажучи, батько підірвав хазяйство міцно. Зате людська любов та пошанування перейшли і на нас.

Мати, Параскева Іванівна, з козацького роду Зубів, була літ на 8-10 молодша од батька.

Зуби виділялись дуже високим зростом, сильною будовою та лагідним, спокійним характером. Були добродушні, веселі і працьовиті. Мала мати брата Петра та сестру Єфимію. Всі троє дуже до себе подібні з лиця і вдачі, тільки се три не доставали братові до плечей, бо дядько Петро мав більше двох метрів зросту, як і його син-одинак Андрій.

Одначе матінка моя була досить високою женщиною міцної будови. В нашій сім'ї я один до неї подібний з лиця.

Як і батько, мати була также дуже релігійна.

Мала великі сіро-сині очі, в яких світила доброта і лагідність. Огромної працьовитості. Робила все по господарстві і в домі спокійно, без поспіху, а виходило докладно і скоро. Не пам'ятаю яких-небудь непорозумінь з батьком в його справах чи по господарстві. Шроте нас часто боронила, коли щось випало не по батьковій мислі, може, найбільше мене, бо, правду кажучи, я найбільше виламувався з установленої течії та робив заборонені, не завше безпечні вибрики.

Мала мама гарне густе учесання, прикрите сіткою або старосвітським очіпком [1] Очіпок по-польському "czółko" — Прим. авт. , вишитим шовком і золотом. Убиралась звичайно в темні сукні, літом ясніші, легкі. Зимою накладала сердак, кожушок, а в свята гарне хутро на тхорах з великим коміром, не пам'ятаю, з якого звіра. Капелюхів ніколи не носила, зате мала гарні дорогі хустки, кашемірові і пухові. Не любила також шовку.

Всі ми матір любили безгранично, як і вона нас. Всі старались не заслужить на незадоволення, а тим більше найменшу нагану.

Мати не мала освіти поза читанням та писанням, зате була господиня знаменита. Її печиво, соління, маринування, смачні страви, ковбаси, шинки, схаби були знані широко. А наливки та настойки!

Зналася матінка і на травах, коріннях, листях та квітах од всяких хвороб. Сама збирала і нам показувала, та навчала, яке зілля до чого служе. Пам'ятаю такі рослини лічебні: подорожник, звіробой, деревій, золототисячник, кузьмич-трава, бодяга, живокост, бабка, медвеже вухо, дзвіночки, молоденькі листочки березові, топольові, липовий цвіт, ягоди і молоді стеблі дикої малини, корінь валер'яновий, цвіт дикої ружі. Дуже багато ще тих натуральних ліків вийшло з голови. Одначе ствердити належить, що багато людей приходило просить всяких травок чи коріння, і вони помагали часто і радикально.

Встає і тепер перед очима лице матері: добре, ласкаве, привітне, з усмішкою на гарних устах, для нас всіх однакове в виразі, всіх однаково кохаюче. Ці прикмети перейшли до дочок і внучок. Нехай буде пухом їй земля!

Померла в вікові коло 80 літ і похована в Хортиці. Землею з її могили притрусять і мене. Привезена в 1958 р. разом з Дніпровою водою.

Бабуся Єфимія, батькова мати, жила до смерті при нашій сім'ї. Померла в глибокій старості, маючи понад сто літ. Пам'ять заховала її вигляд. Високого зросту, трохи похилена, з костуром в руці, до останніх днів була рухлива і ходила досить скоро. Мала не цілком сиве довге волосся, вбиралася в темні сукні і хустки. Лице продовгувате, темно-жовтувате, з сухим довгуватим носом, губи стулені, а очі, заховані в зморшках, ще поблискували.

Мав я коло 5 ½ років, як бабуся померла, проте пам'ятаю певні випадки і моменти з перед двох літ раніш.

Од осені до весни бабуся жила в своїй невеликій теплій кімнаті, де стояло ліжко, стіл, лава, крісло і велика скриня, міцно окована, з величезним замком. На стінах — старинні ікони з лампадками. Коли бабусі не було, дітям до кімнати ходить заборонялось. З наступлениям теплих днів весни збиралася бабуся надовго з дому і верталась восени.

Пішо сотні кілометрів, живлючись жертвами, ходила вона по святих містах в Києві, Почаєві і інших монастирях, знаних на Україні і за Україною.