Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Була також в Палестині. Разом з бабкою ходила група паломників. В такій подорожі не можна було купувать за гроші харчів. Молодші старались зароблять, а старі діставали в ім'я Боже.

З подорожі приносились різні пам'яткові речі.

Срібні перстені з синьою емаллю од св. Варвари — «щоб голова не боліла», жолуді од св. Афанасія — «вельми добрі на зуби»,хрестики на шию кипарисові з Єрусалиму, срібляні з синьою емаллю і різані з коралу з Києва, пляшечки з св. водою з Почаєва, іконки з Козельщини на дереві, з Афону на полотні, дорогий ладан з Св. Землі. Різного цвіту свічки.

Діти діставали дещо з солодких південних овочів — фініки (daktyle), інжир (figi). Вирушаючи в подорож, бабуся мала на собі дві досить великі торби. В одній зміна білизни, рушник і сукня. В другій — менша торбинка з паперами, пам'ятками і грішми. То були записи і заплати в церквах і монастирях за померлих, хворих, поміч Божу в господарстві і т. д.

І так, вибираючись з дому, бабка прощалась з домашніми, благословила дітей і внуків, прощалась з сусідами і йшла на чолі богомольців, підпираючись закривленою палицею.

Осінню всі ждали повороту бабусі з великим нетерпінням. Не гостинці були тому причиною, а оповідання: де була, що бачила. Цих оповідань вистачало на цілу зиму в довгі вечори.

Загострювали вони цікавість про різні краї і людей, про великі міста, моря, дивні дерева, пам'ятники, великі будівлі в Києві, Одесі, Царгороді. Про гори і пустині, різних звірів і птахів.

Тремтіли слухачі, очаровані оповіданнями про таємничий небесний огонь, який запалював на Великдень свічі в святині Гробу Божого в Єрусалимі, про печери Київської Лаври з гробами святих, про таємничу святиню в Вифлеємі, де родився Христос, а людина завмирала в безруху і молитві.

Мріялись в уяві далекі світи, незнані дива, народи, чужі краї і бажання все це колись побачить своїми очима. Підсвідомо тягло в світ…

Часом старенька цілими днями замикалась і до себе нікого не пускала. Якось прийшлося в такий день там всунуться. Вона сиділа перед відкритою скринею і щось там перекладала, перебирала. Зараз же казала мені вийти і заперти двері.

Пам'ятаю смерть своєї бабусі. Вернулась раніше, ніж сподівалося. Була перетомлена і казала дать знать синам і дочці, аби з сім'ями скоріше приїхали. За тиждень були дядьки Василь та Іван і тітка Марфа з сім'ями. Приїхали також Зуби та мамина сестра з мужем і сином, Манжури-Ярмоленки, що жили близько од дядьків Василя та Івана. Бабуся більше лежала і відпочивала в той час, як звичайно після далекої подорожі. Тільки спала довго.

Коли зібрався весь рід, прийшла сама до столу, сіла на своє місце в почесному куткові під образами. Мало їла, мовчки оглядала дітей, внуків і правнуків. Кожному пильно приглядалась, часом усміхалась і порушала устами. Мовчки молилась.

Потім окремо балакала з старшими. А молодь і діти окремо збирались і, хоть одчували щось поважне! займувались своїми справами. Двоюрідні брати і сестри були всі старші од мене, тільки якась дівчинка, внучка дядька Василя, бігал а за мною по подвір'ю та між деревами.

Потім перенесено скриню до більшої кімнати, тітка Марфа і мати вибирали, що там було, а старенька бабуся казала все розкладать на окремі місця і поділила на кожного. Дещо дісталося синам, а більше — дочці і внучкам. Любила найбільше сестру Оксану і їй дала дорогі правдиві коралі з золотими старинними монетами — дукатами червоного золота; цю дорогу пам'ятку колись сама дістала, як виходила за діда. Я його не знав, помер перед моїм народженням.

Приїхав священик, висповідав, причастив і помазав святою оливкою.

До останньої хвилини була бабуся притомна, говорила тихо. Її послання перенесено до великої кімнати, де спала останню ніч. Рано всі коло неї зібрались і по черзі підходили, ставали на коліна, а вона хрестила і благословила. Убрана була в приготовлене на смерть білизну, сукню і черевики. Панувала тиша. Рука протяглась за свічею, піднеслась голова, очі скерувались на ікони, вікно. Широко розкрились, оглянули присутніх своїх і чужих, поволі закрились. Назавжди…

Проводила покійницю велика громада людей, з плачем і жалем.

Померла легкою смертю, християнською, благочестивою. Без хвороб, що дай Боже каждому.

Брат Андрій. Вище середнього зросту, добре збудований, мускулярний, мав класичні риси лиця. Гарно викроєні уста, прямий гречеський ніс, карі очі, трохи в міру випуклі, чистий, високий лоб, малі прилягаючі вуха і гарне волосся, відбиваюче металом, «як воронове крило». Лице продовгувате з висунутим трохи міцним підборіддям. Вуси носив трохи вниз, по-козачому. Мало і рідко спотикались обличчя такого приємного виразу, чистоти і ніжності, смуглявої, старої слонової кості окраски. Мій син Роман лицем дуже схожий на дядька.