Никифор Авраменко - Спомини запорожця

А світова література увічнила пам'ять цієї могутньої постаті. Байрон, Гете, Словацький — поети мирової слави. А те виклинання славних людей будило гнів, мерзкість, було смішне!

Вернувся батько з далекої дороги, захоплений багатством життя, природи і можливостей. Запалився, щоб туди переїхать. Андрій і мама категорично спротивились: «Од доброго доброго не шукають!» Виїхало тоді, одначе, багато люде й. Умови були добрі, державна поміч солідна, з часом повстала ціла українська колонія Зелений Клин по Уссурі з поселенням до мільйона людей!

Осталось все по-старому. Постановлено перебратись в Кічкас, а Верхньодніпровську зліквідувались. Не знаю, як там було, але, здається, Зелений Клин влетів в копієчку.

Вибрались ми з батьком до дядька Василя, старшого батькового брата, — коло 50 км над Омельником, степовою річкою при впливі в Дніпро.

Дядько мав господарство, положене по обох сторонах річки, а дворище — на високім лівім березі. Віяло тут стариною, чимось минулим, патріархальним. Дім і будинки творили чотирикутник і стояли близько один од другого. Все будоване з огромних дубфвих тесаних стволів, почорнілих од старості, а міцних, як кість. Дім мав ґанок Ца шести гарно оброблених стовпах. Фундамент з каміння на глині, од сонця призьба. Крито все очеретом, котрий ріс по річці. Кой-де на старих кришах зеленів мох. Кругом двору — сліди валу і рову, порослі непролазною терниною та шипшиною. Рядом од півночі старий, трохи занедбаний сад. Височенні тополі і липи стоять на валу і при в'їзді.

Правдивий оборонний козацький зимовник. Таким він і був. Омельник маловодний, весь зарослий лозою, вільшиною, вербами, при Дніпрі творить досить широку долину підмоклого лугу. До найближчого села 3 км. По другу сторону близького Дніпра вливається річка Ворскла, близько великі села Перевалочна і Келиберда.

Не пам'ятаю добре, йк було всередині дому розложено поміщення. Просторі, небілені стіни великих сіней з кладовою на підручний харчовий запас. Наліво — велика ізба з тяжким, великим столом, з лавами навколо, пара старих образів, велика піч з лежанкрю. Двері наліво — до мешкання молодшого сина Юрка, направо — до кімнати дядька. Все, крім стелі, побілено, підмальоване з смаком. Під балками, оструганими чисто з закругленим кантом, впоперек різний високий стволок, а на ньому в'язаними буквами вирізаний напис: « Року Божого 1783 дом сей поставив р. б. Василь Овраменко».

Це був, певно, батьків прадід. Ім'я Василь було, видно, популярне, ікона в кутку з серебряною оправою зображала св. Василя Великого; перед нею палилась завше дорога лампада. Синок Миколая звався Васильком.

Дядько був вдівцем, мав коло 65–70 літ. Вище середнього зросту, носив вуси і невеличку бороду, лице мав сухе, темняве, як старий пергамент, очі живі поблискували з-під брів, рухливий, без сивого волосу, жилавий і, видно, не слабий. Дуже подібний до батька, тільки більше аскетичний. Держався просто і ще добре їздив на коні.

Миколай — викапаний батько, тільки повніший на лиці, а Юрко окоренкуватий, повільніший, ширший і дуже гарний.

Брати вели господарство спільно, дружно. Були непогано начитані в справах рільництва. Не пам'ятаю, котрий учився в нижчій агрономічній школі, в недалекій Саксагані. Другий — в народній школі. До міста їздили рідко, і то до ближчого Кременчука, в Верхньодніпровську не бували.

Жінок мали привітних, гарних, господарних. Одна відала птицею і коровами, друга — садом та городом. В саду ближче дому багато різних квітів, а в домі — чистота та порядок. Дві пари сірих черкаських волів, дві пари коней до праці і їзди, один кінь під сідло, кілька корів та громадка овець, достаток в коморах та закромах свідчили про заможність та лад. Це не був панський маєток, а добрий хутір. Недалеко лежав великий масив Лихівських лісів коло 10 000 га. Повно там горіхів, грибів та різної ягоди. Цього добра тоже було припасено в коморі солідні запаси.

Було чимало всяких лічничих трав в пучках, розвішаних під стелею, та в пляшках виварів і настойок на спирті.

В ці ліки вірили більше, ніж в аптечні, на всяку хворобу були свої лікарства Навіть риба, переважно лини та карасі, висіли сушені в'язками на піст. Ловились ятерями в омельницьких плесах.

Приємно було тут, спокійно, незалежно.

Одного дня батька не було, десь їздив з Миколаєм. Дядько Василь забрав мене до своєї кімнати, посадив на масивний стілець-крісло та казав пильно слухать те що казатиме, читать, що покаже.