Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Недалеко маяка показались огні пароплаву, вертався капітан Чупахін. Ваня скерував баркас в світло прожектора. Нас замітили і прийняли на пароплав. Там напоєно гарячим чаєм і положено в ліжко під теплі одіяла. За дві години були ми в порту.

Мати Вані накормила нас, напоїла і поклала спать. Спалось міцно і довго. А що думає Андрій? Ніколи не приходилось ночувать поза домом. Прийшлось вислухать дещо неприємних слів. Андрій дійсно був стривожений не на жарт. Добра господиня аж плакала і з тривоги, і з радості, що такий гарний «оглан» найшовся, говорила, що її «хиз» не спали та плакали. По гречеському «оглан» — хлопець, «хиз» — дівчина.

Кінчилось все тим, що Андрій приніс щось дуже смачне та приказав ніколи не випливать на море.

Нарешті свідоцтво з п'ятками в кишені. Похвальний лист, писаний золотом, за взірцеве проводження та високі успіхи в науках, та багато справлена в темно-синій цвіт з золотими буквами і супровідною дедукацією в руках… В хвалі і гордості їхав тоді додому.

Повні твори Гоголя оглядали мої кохані рідні з пошаною. Для Галі стався неосягаємим ідеалом! Не знаю, чому був більше радий — високій нагороді з похвальним листом чи дубельтівці 29 калібру і центрального бою з належним припасом? Те і друге було дороге, миле серцю.

Батько і я здержали приречення! Того літа батько виїхав надовго уповноваженим на Далекий Схід, на ріки Амур та Уссурі. Мав там запізнаться з умовами життя переселенців, господарювання, державної запомоги та транспорту.

Люба була вже заміжня, на її весіллі не прийшлось бути. Мав тоді я гарячу пору, щоб надігнать свої залеглості в науках.

Оксана, її муж Наум Степанович прилучились до родинного задоволення з моїх успіхів, дістав од їх гарну сітку на будучі качки та правдиві чобітки для мисливця. Мали вони синка Петруся.

Настрілявся тоді до волі, обходив всі знані і незнані міста. Не забував і про вудки. Тут мав більше поводження, ніж в полюванні. Не раз приносив гарної риби.

Літо минуло скоро. Знов виїхав в Маріуполь. В IV класі сидів зі мною Курнатовський, син судді чи прокурора. Це був добре вихований, чистоплотний, гарно убраний хлопець. Може, на 1–2 роки старший, бо вищий і ширший. Мав клопіт з вимовою — заїкався, особливо, як був схвильований.

Добрий колега, делікатний в стосунках, учився добре. Був поляком. Дома у Курнатовських було багато квітів, мешкання просторе, меблі багаті, дужа бібліотека.

Між іншим, був тоді з Курнатовським в костьолі, де велике враження зробила гра на органі. Не раз частувала нас його мати чаєм з тістечками, чимось солодким або виноградом. Обоє батьки Курнатовські були красиві, елегантно убрані.

В скорості Андрія перенесено до Олександрівська. Зостався тоді я сам, серед чужих людей, бо поміщено мене у заступника начальника поштово-телеграф- ного уряду. Мав там окрему кімнатку, непривітну, з видом на подвір'я без дерев і трави. Все те подвір'я було виложено сірим камінням. Там почувся як в клітці.

Хотя ж нові господарі були для мене добрими, не міг до них привикнуть. Харчі теж не дуже смачно робились. До того дійшов клопіт. Було двох хлопчиків, учились обоє в першому класі, чепурненькі, ввічливі, та на диво мало здібні до науки. Отож прийшлось ними зайнятись. Так дуже просила мати.

Тратилось на то немало часу. Для себе оставалось небагато, треба було доучуватись при світлі. З дому присилано посилки з домашніми смачними коржиками, горішками, маківниками. Приходили листи і гроші на біжучі потреби. Появились тоді нові зацікавлення, не пам'ятаю, як почалось.

Стали продаватись по 5 і 10 копійок книжечки-кримінали про знакомитих детективів: американських, англійських, російських. Шерлок Холмс, Нік Картер, Нат Пінкертон, князь Путятін. Про морських розбійників-піратів. Одкрились ще два ілюзіони. Приїхав цирк з борцями! Детективи, пірати, борці! Часу на науку не хватало.

Мав тоді 14 років, саме пора, щоб пильнувала керуюча рука. Не було її. Кримінали, кіно, борці впливали на уяву. То хотілось буть знакомитим детективом, то могутнім борцем!

В школі, на пляжі, в парку хлопці боролись, називали способи всяких моментів боротьби. «Тур де бра», «тир де тет», «нельсон», «парад», передній пояс, задній пояс, міст — чулось всюди.

Довелось побачити знаменитого і славного Івана Піддубного, чудово збудованого Луріха, такого ж красеня Салі Сулеймана, могутніх Разумова, Смирнова, Матюшенка, решти не пам'ятаю. Ще пригадав японця Саракікі, що мав в пальцях затиск сталевих тисків. Що то були за люди! З того часу мав слабість до класичної боротьби і не пропускав оказії подивиться.