Никифор Авраменко - Спомини запорожця

До третього класу перейшов легко, з нагородою.

По жнивах вийшла заміж Оксана. Як молодший брат, за стародавнім звичаєм дістав я од пана солідний викуп, аж 10 карбованців!

Як на мій вік, це була поважна сума. Довго їх не міняв, лежали сховані в знаному тільки мені одному місті. Саме кінчилась війна з Японією. Було неспокійно, десь на фабриках, заводах, на залізницях, деяких урядах почались забастовки: працівники вимагали більшої платні, кращих умов праці. Малоземельні округи вимагали землі. На Київщині, Волині, Полтавщині запалали маєтки. Уряд кинув військо до наведення порядків: переважно кінноту, а найбільше донських козаків.

Шибениці та нагаї, масові арешти з трудом опановували положення. Наповнились тюрми. Валки людей потяглися в сибірські каторги. В відповідь революційні партії застосували [терористичні акти. Убивались губернатори, чини поліції та жандармерії. Почались напади на банки, скарбниці, уряди. Життя ставало тривожним, заколоченим.

Тоді поліція кинула в темні маси провокацію, що у всьому винні жиди! Хотять вони скинуть царя, забрать власть, а народ поневолить! Вони ж і Христа замучили, розп'яли! Духовенство в більшості помагало поліції.

Прокотились погроми в городах і містечках. Згинуло тоді багато ні в чому не винних людей. Ті ж самі грабіжники-погромщики злякались свого діла, притаїлись.

Нікого за ці погроми і жертви не покарано!

Всі ці події змусили уряд трохи де в чім поступитись. Царським маніфестом оголошено вільність слова, друку, сумління, зібрань…, покликано Державну Думу з представників всіх верств народу. Перший раз тоді почув, що соціал-демократи боронять справу робітників, соціал-революціонери — селян. На моїх однолітках і війна, і заколот збудили войовничий дух. Хотілось перш за все стрілять!

Тоді-то я витяг з сховку золоту монету та почав розглядаться за чимось підходящим.

Купив потаємно рушницю з переробленим замком з кременю на пістон. Набув запас пороху, дробу, пістонів. Все це приховав на якийсь час та почав ждать оказії. Перша четверть в науці випала добре. В третім класі дійшли нові цікаві науки: природа, історія, географія, креслення та геометрія. Подобалось мені дуже, присвоювались легко.

Батько виїхав до Різдва з дому, прийшла оказія пострілять. Почалось спочатку непевно, з страхом. Рушниця стріляла гучно, дріб летів далеко. Ходилось в ліс, над Дніпро, в степ.

Почала шкандибать наука. День, два, а то і три на тиждень не ходив до школи. Наслідки відомі. Думалось, присяду — дожену. Не догнав.

На Різдво приїхав батько, при'іхав Андрій, що тоді працював в Маріуполі над Азовським морем. А у мене в свідоцтві тільки Закон Божий «5» та історія «4», решта — двійки… Як тут показать, чим похвалиться?

Мама нічого не догадувались, тільки часом дивувались апетитові.

В кінці свідоцтво знайшлось в руках батька, потім — Андрія. Були заскочені і здивовані! Хлопець не хорував, має вовчий апетит, добрі здорові рум'янці на лиці, гарно вчився, а тут така халепа! Щось тут є! Почався допит, батька обманювать не годилось…

Принесена одностволка з усім припасом була знищена. Для порядку треба було розпинать і запинать штанці. Навіть не боліло, в роботі був легкий шовковий поясок. Так стидно ж?!

На тім справа тим часом кінчилась. Мати навіть дала щось смачного «бідній дитині» та Галя, співчуваючи, витерла очі.

Свята як завше урочисті, веселі. Колядники, гості. А мене мучить совість та непевність: що воно буде?

За три-чотири дні батько при Андрієві одізвався до мене так: «Видиш, Ніка, треба рішить, що з тобою робить? Учитись не хочеш, аби, діставши науку, вийти в люди. Рішили ми учить тебе ремесла. На ріллі не працюватимеш, бо те Андрієве. Ремесло — тоже добре діло. Знаєш кривого Семена Сипала? Знаменитий швець, може, підеш до нього в науку? А може, підеш до Ямбурга, там довго і добре учать на ковалів, слюсарів, токарів, малярів. Вибирай, що тобі подобається». Андрій мовчав і дивився на мене. А я чув, як палає лице і щось хвата за горло. «Буду учитись! — вирвалось благальним криком. — Якби тільки до іншої школи!» «Будеш учитись?» — «Буду добре учитись!» — «Ну, гляди! Учитимешся добре, все будеш мати, а ні — повезем тебе до Ямбурга!» Про сей таємничий Ямбург говорилось з тривогою.

Тоді озвався Андрій: «Поїдеш зі мною в Маріуполь. Щоправда, з таким свідоцтвом не охоче приймають учнів, та якось зробиться. Мені теж буде веселіше. Тільки сраму не зроби!»

Так попав я над море в портове місто. Як казав Андрій, прийняли мене неохотно, умовно. Проте дістав прегарний гаманець, нове шкільне всяке приладдя, наприклад, фарби і пензля.