Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Од впливу Десни Дніпро має середньо кілометр ширини, пливе спокійно і величаво.

Весною розливався широко, заливав переважно нижче Лівобережжя, могутній і грізний. Здавалось, немає сили, що могла б спинить і затримать ті великі непереможні маси води. Повноводний і глибокий, Дніпро здібний був до плавання досить великих пароплавів і берлин з грузом 1000–1200 тонн, починаючи од Києва. Та не надавався до регулярного плавання на всій довжині.

Проти сили води стала непорушна сила — камінь-граніт! Од Самари вниз на 10 кілометрів поперек ріки дев'ять разів перегородили її пороги.

Величезні скелі, розкидані на всю широкість ріки, густо перекривають її води, затримують, піднімають, заставляють відступить.

Дніпро в гніві гримить, шалено кидається на перешкоду, мчить воду з огромною швидкістю між скелями, переливається через нижчі, піниться і опадає каскадами вниз, напружує сили, якби хотів зіпхнуть набік, одкинуть ворога. Темна, похмура громада, одначе, непорушна. Така перешкода-поріг має довжину од Уг до 2 км, а називались Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситець-Дід, Будило, Дзвонецький, Таволжанський (Вовнича), Лишній, Вільний, або Гадючий.

Чимало було на Дніпрі ще забор, коли скелі виступили з правого берега та перекривали якусь частину ріки. Мало то місто вище Канева, коло с. Бучак, нижче Тарасової могили, коло Прохорівки, під Кременчуком, Верхньодніпровськом, коло Романівки, перед Дніпропетровськом. Забори були також небезпечні для пароплавів, а особливо проходу великих мас дерева. Дуже пильно і старанно такі міста ознаковувано сигнальними знаками — кучами , а вночі горіли огні, червоний і білий, показуючи безпечні сторони проходу.

Що 8-10 км на березі стояла будка, при ній 2 човни, запасні кучі, розвішена невелика сітка. Жив тут кужник з помічником. Знані були кужники з Келеберди, знакомиті рибалки і майстри човнів.

Пороги були неможливі для проходу всяких суден. Єдине: весною в високу воду сплавлялись невеликі партії дерева і берлинки. Нижче Дніпропетровська, в селі Лоцманська Кам'янка, жили досвідчені провідники-лоцмани, котрі проводили судна і плоти через пороги. Кам'янка існувала ще з часів Запорозької Січі, а теперішні лоцмани — безпосередні козацькі нащадки — мали отамана.

В Дніпропетровську була річна дистанція, котра відала лоцманами і визначала платню.

Од давніх часів будувалися коло порогів обводні канали, розбивались порохом скелі, планувались каскади.

Деякі пороги менші. Кодацький, Сурський були трохи прочищені. Канали обкладались великими каміннями, а корито мало 25–30 метрів ширини. Весною похід криги вивертав «стінки» в каналах, так що треба було щороку їх направлять з великим трудом.

Тільки камінь-скеля оставався в стінці непорушеним. А на Ненаситцеві канал так і не дався направитись.

Навіть при найбільшій воді потрібна ясна спокійна погода без найменшого вітру. Часами треба було чекать по кілька, а навіть кільканадцять днів на безвітряний день.

Хотя ж лоцмани горілки не цурались, в свята пили, одначе більшість була неп'ющих. В часи праці на ріці горілка виключалась. До порогів ще вернусь пізніше, опишу докладніше, як сам бачив.

Півтора кілометри од Вовчого Горла починається острів Хортиця, ділячи Дніпро на 10 кілометрів. З лівого боку берега скелі круто повертають і зникають, творячи широку долину — урочище Сагайдачного, а далі — степову рівнину, що лагідно знижується до берега. Тут лежить, розкинувшись на величезних просторах Запоріжжя, колишній Олександрівськ.

Хортицею володіють 50 німців-колоністів. Мають орної землі коло 1500 гектарів та стільки ж займають луги, ліс, п'ять озер і каменоломів. Великий Тарас сказав: «А на Січі мудрий німець картопельку садить!»

Правда те, що садить картопельку і що мудрий. Що можна було зберегти, зберіг, не дав знищить берегів мальовничих скель, розвів кількасот десятин прекрасного лісу, на лугах посіяв кормові трави високих сортів, озера розчистив, розвів сазанів, коропів королівських, линів та лящів.

«Хортицьке общество охорони природи» мусило боротись з купцями-спе- кулянтами, котрі знищили немало чудових мальовничих кутків по другім боці. Скалічено тоді урочище Сагайдачного.

Колись росли на Хортиці багатовікові величезні дуби. Знищено їх цілком в кінці XVIII віку. З тих дубів побудовано Чорноморський флот.

Кількадесят тисяч тіих великанів, одначе, затонуло і спочиває на дні Дніпра десь коло Херсону. Доховалось було тільки два: один в Кічкасі — більший, і в Хортиці менший, що і тепер росте.