Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Коли пляшка була порожня, хліба і сала зосталось мало, а головка часнику зникла, дід поклався відпочивать.

Був дід ще раз. Обдивився ногу, дістав свою порцію ліків і знову пішов під грушу. Цим разом за ним не ходив. Лице йому одпухло — видно, помогло полоскання, Оксані помогло його лікування.

Колись зайшов далеко в степ, де не ходила ніяка скотина, а росте багато колючих великих будяків. Було навкруги глибоке провалля з завше холодною водою в криниці. З трудом вибравшись нагору од криниці, здалось мені, ніби заєць швидко побіг між бур'яном. В тім місті, де повинен був лежать заєць, був витоптаний бур'ян, якби коло широке на два метра і біле од «гуано». В середи ні вигребена ямка, примітивно прикрита травою. Це гніздо стрепета — степового струся. Це дуже чутка і острожна птиця з сильними ногами бігуна. Живе в парі, не збирається в громади, як побратимчі дрофи, значно менший. Під бородо ю має звисаючі сережки. Коли висиджуються молоді, одне стоїть на сторожі, а друге властиво бігає навколо і зоставляє сліди.

Розказував старий дід Лисенко, що од молодого віку до старості був підпаском і личманом при вівцях, чимало цікавого, чого за моїх часів не трапляло: ь. Гарно грав на сопілці.

Водився в степу великий гад полоз. Був довгий, понад три кроки. Як гнався або утікав, то голову держав над травою, а була блискуча, як начищений метал. Міг догнать коня і збить з ніг.

Водився полоз до останніх часів на порогах, в скелястих печерах, на диких островах. Швидко плавав і любив воду.

Кінчається літо. На полях в копах зібране збіжжя, на баштанах многі тисячі кавунів і динь. Сонце пече немилосердно. Величезні горби зводять снопи в скирти або в клуні. Каждий час дорогий!

По стерні ходять громади дрофів. Птиця сторожка, до себе не підпускає. Це найбільший птах степу. Саме тепер вона набирає жиру, ваги, ходить помалу, здалека подібна до стадка овець. М'ясо має біле, смачне, як індик. Вагою доходить до 20 курей.

Замітивши щось підозріле, одлітає. Як журавлі, дрофи мають виставлену сторожу. Щоб піднятись вгору, розбігаються по землі. Бігають дуже добре.

Звезено з поля снопи, кой-де дим і курява при праці парових машин і віялок. В величезні скирти складається солома, готове зерно звозиться в закроми. Звезено кавуни, кукурудзу, зібрано гарбузи, по стерні пішли вівці і скотина. В степу і на межах круглі великі громади колючого кураю — перекотиполя. Великими громадами збираються шпаки, куріпки, перепілки. Вони тепер одпаслись, тому тяжкі. Чується скоро переміна, стелеться далека дорога.

Надійшла осінь.

Ховрахи і байбаки поповнюють свої підземні запаси, не чути їх веселого посвисту. Недовго покладуться спать до весни.

Заорані і засіяні лани жита та озимої пшениці. До хлівів і загород зійшли вівці і корови. В теплі краї (вирій) потяглась птиця.

Стежать старші люди, як і коли одлітають по черзі пташки, низько чи високо летять, чи довго на Хортиці одпочивають журавлі і гадають, яка буде погода в скорім часі, яка буде зима.

По цих і інших прикметах угадують докладно, не помиляються.

Тим часом на деревах по балках та байраках листя міняє свій цвіт. Золотом жовтіє клен, червоно міниться дуб, буріє ліщина, ще зеленіє верба, лоза та ясен. Всі цвіти перемішані, а між ними кущі калини з кривавими китицями та бузок з темно-ліловими. Пишно, красочно в цю пору до «бабиного літа» серед дерев!

Осінь починається, коли десь по низинах перестане кричать деркач — це значить, пішов він в похід!

Природній пішохід, деркач робе сотні і тисячі кілометрів по землі. Десь коло Чорного моря пристане до другої громади, переважно перепілок, і з ними полетить через моря в вирій, зимувать в теплі краї. З боку дивлячись, трудно повірить, щоб деркач міг далеко летіть. Ціле тіло висить вниз, крильця працюють, як у жука, часто-густо, здається, ось-ось упаде вниз!

Повіють з півночі щораз холодніші, міцніші вітри, нанесуть, нагонять хмар. Зірвуть з дерев останнє листя, зіб'ють з міста курай-перекотиполе і покотять на південь аж до моря. Виповнять ним провалля і зарослі тернами байраки.

Починається пора осінніх дощів. Звірина і птаство, що осталось, зникне- поховається. Степ розмокне, розм'якне, зробиться не до проїзду — навіть легкої тачанки коні не потягнуть. Пішому липне пудами чорнозем і одриває підошви.

Смутно тоді в степу. Хутори-оселі одрізані од світу. По норах і нетрях поховалась звірина. Дрофи і куріпки збираються коло скирт соломи, серед непролазної тернини. Життя якби замирає на якийсь час…