Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Решта — росіяни, переважно урядовці. Дерево в великій масі допливало Дніпром, а йшло з Білорусії. Білоруси частиною поселились над Дніпром, найшли собі працю при тартаках, з часом цілком українізувались. Звали їх литвинами, а околицю Литвинівкою. З Білорусії приїхали і Лобки. Пам'ятаю понад столітнього діда Лобка, бувшого вояка часів наполеонівських воєн 1812–1814 р. Огромний дідуган з зовсім лисою головою сидів, грівся на сонці та розказував про далекі часи, великі морози і сніги, що набивалися в коротенькі чоботи.

Це все, що мені малому запам'яталось. За його внука Матвія вийшла заміж батькова сестра Марфа.

На Дніпрі була пристань, кругом неї гарний, переважно дубовий ліс. Пам'ятаю величезні осокори, груші, густу ліщину, старі верби. Частини лісу звались: липова, грушівка, діброва.

За Дніпром була Полтавщина. Поромом приїжджали полтавці-тогобочани, щось продавали чи купували. Чогось литвинівці звали їх куркулями, а жиди мазепами!

Полтавчани, спокійні і солідні люди, часто являлись жертвою жидівського обдурювання, і то при помочі литвинівців. В таких випадках були клієнтами батька, котрий, не жаліючи часу, помагав найти справедливість. Жиди батька поважали і трохи остерігались.

Взагалі населення міста в 70 % були хлібороби на 5-20 десятинах. Великих маєтків було в повіті небагато, а середніх — 30-100 десятин — досить багато. Деякі маєтки мали і по кілька тисяч десятин, а навкруги бувші кріпаки сиділи на 3–5 десятинах і жили в недостатку.

Дальше на південь од Дніпра — хлібороби більше заможні, а управа землі краща. Велику роль в господарствах одіграли німецькі колоністи, де праця на землі була поставлена на дуже високий рівень. їм належать фабрики, в котрих робляться рільничі машини, показали також п'ятипольну систему. Німці научили користатись з науки і культурного життя. Перші колоністи прибули на запорозькі землі в кінці XVIII віку — і це меноніти, подібні де в чім до баптистів. Мають дом молитви, де читає Біблію вибраний часово пастор. Люди працьовиті, справедливі, неп'ющі, прекрасні сусіди. Не признають війни і зброї. В військові по знять службу санітарів або охорону державних лісів. Такою колонією був Кічкас — осередок німців на цілу Росію. Тут німці вперше оселились. З часом повстала на другім боці Дніпра водолічебниця-курорт Олександробад, а в одлеглості двох кілометрів — шпиталь для психічно і нервовохворих «Бетанія». Обидва об'єкти побудовано за найдосконалішими закордонними досягненнями, в оточенні природних парків з розпланованими доріжками, квітниками, лавками, альтанками.

В двох кілометрах од Кічкаса лежала друга німецька колонія — Хортиця, значно більша. Тут поміщалась волость, центральна школа, добре поставлена, з програмою, вищою од шкіл народних при інших волостях.

Учениці привчались різним господарським працям, учні набували всякого ремесла. Загальний рівень наук відповідав семилітці.

В Кічкасі і Хортиці знаходились фабрики різних рільничих машин, котрі обслуговували свої і далекі терени. Працювали тут фахівці високої кваліфікац ї, становлячи більшість населення. Заробітки були високі, в залежності од кваліфікації, од 100 до 200 рублів в золоті. Коли платня урядовця середньо виносила 60 рублів, а мало хто діставав 100, свідчить це, що німці високо і справедливо платили за труд! І треба додать, що між фахівцями-робітниками був чималий процент людей талановитих, культурних, з немалою освітою.

Мільйонери-фабриканти не жаліли грошей на розвій культурного житті, спорту, екскурсій. При фабриках були построєні театральні поміщення, де одбувались вистави, концерти, танцювальні вечори.

Тут не було різниці між робітником й господарем, як і при спортових змаганнях. В фабричних поміщеннях часто рядом з токарем чи слюсарем при станках працювали молоді інженери, сини хазяїна — і на тих самих умовах. Нічим, крім, може, чистішого комбінезону, ці інженери-практиканти не вирізнялись. Тому на німецьких фабриках не було п'яниць, зрештою, їх і не держали.

Колоністи-рільники мали чимало землі; хто мав 60 десятин і вище, звався хазяїном, хто менше — співхазяїном. Німець-рільник широко уживав всякого роду машин чи то до рослин зернових, чи до викопових. Працював поруч з найнятими на сезон (строкові) робітниками. В час праці різнився тим, що на ногах мав дерев'яні ходаки. Робітників кормив і платив добре, хотя ж праці вимагав, як од себе, тяжкої, щоправда, не од сонця до сонця, а 10 годин.

Потяговою робочою силою були коні сильної тяжкої будови — ардени, називали їх также бельгійськими.