Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Протягом короткого часу за великого князя Вітовта (1392–1430), який не без успіху намагався встановити контроль над Причорномор'ям, буферна смуга вважалася безсумнівною частиною русько-литовської державної території. Однак уже на другу половину XV ст. тут знову тягнувся буйний, незаселений осілою людністю степ, який у західноєвропейській географічній номенклатурі дістав назву C ampus Desertus ( Пустельне Поле ). По-слов'янському його звали Дике Поле,або просто – Поле,так само і по-татарському – Геигат ( Степ ). На підошві Поля, у пониззі Дніпра, Південного Бугу й Дністра, кримські хани наприкінці XV ст. поставили кілька невеличких прикордонних фортець для охорони північних рубежів ханства і контролю над переправами та виходом у море. По руський бік Поля обжита кайма на зламі XV–XVI ст. позначалася теж кількома оборонними замками у Пороссі, на Побужжі та Поділлі.

Поміж кримською і руською укріпленими смугами Полем кочували невеликі степові орди, залежні від хана: Єдикульська – на північ від Криму, Очаківська (Джамбойлуцька) – від Криму до Бугу, Єдисанська – від Бугу до Дністра; місця кочів'їв цих орд називали татарськими улусами. Обабіч Поля пролягали такі ж самі степові простори: від долішнього Дністра до гирла Дунаю – рівнина, звана Буджак, місце кочів'їв Буджацької Орди, формально підпорядкованої кримському ханові, a за Дніпром, у Приазов'ї, починався Великий Ногайський Степ – стійбища Ногайської Орди, частина якої (Мала Ногайська Орда) з середини XVI ст. теж прийняла протекторат Криму.

Своєрідними "дверима" в Поле з боку густо заселеного Середнього Подніпров'я були пороги– переривчасте гранітне пасмо, що перетинало течію Дніпра, тягнучись на багато кілометрів між теперішніми Дніпропетровськом і Запоріжжям (у 1932 р., після побудови Дніпрогесу, пороги затопило водосховищем). Про зовнішній вигляд порогів дають уявлення розміри найбільшого з них – Ненаситця, що мав протягу понад 2 км; водяні маси падали з ревом з його камінних урвищ дванадцятьма лавами, де висота падіння води досягала 5 м, a швидкість течії у вирах – до 4 м/с.

За порогами починався Дніпровський Низ. Річище тут було засіяне безліччю островів, a сам Дніпро розділявся на рукави, утворюючи численні озера, затони й протоки. Цю місцевість називали Великим Лугом.Природа витворювала тут лабіринт з плавневих і лісистих острівців, де, як писав у середині XVII ст. французький інженер Боплан, нічого не змогли б вдіяти усі турецькі сили.

Старезні дубові гаї в гирлах дніпровських допливів, незаймані бджолині рої, безмірні запаси риби й дичини, дика, по-південному розкішна краса витворювали з цих місць райську оазу, створену Богом для сміливців, які зможуть дістатися сюди, подолавши степ і пороги. Саме з цим закутком обітованої землі, висунутої вглиб Поля, пов'язане утвердження на історичній арені козаків.

Слово козак вперше зафіксоване в латино-персидсько-кипчацькому рукописі "Codex Cumanicus", укладеному наприкінці XIII ст. (виникнення кодексу пов'язують з Кафою (сучасна Феодосія), де у 80-x роках XIII ст. існувала місіонерська школа ченців-францисканців). Згідно з Куманським кодексом, слово козак означало сторож, вартовий. Під 1308 р. у Суґдеї (сучасний Судак) згадуються козаки , але вже як розбійники. За пізнішою фіксацією це слово в цілому ряді тюркських мов позначало вільних найманців, вояків, що покинули свої улуси, степових розбійників, a в ширшому значенні – вигнанців, бездомних людей, авантюристів, нежонатих молодиків.

У Криму в другій половині XV ст. місцеві джерела згадують серед татар і найманих козаків- вартових , і козаків- розбійників . Наприклад, з середини XV ст. якісь козаки несли конвойну і вартову службу в Кафі та інших ґенуезьких колоніях, a в 1474 р. козаки татарського царевича Касима, васала московського царя, пограбували в степах купецький караван тих же кафинців. I взагалі, як скаржилися кафинські купці, їм постійно завдають збитків степові добичники – наші сусіди.

Під 1492 р. серед цих небезпечних сусідів вперше згадуються козаки-християни ( кияне і черкасці ), які в гирлі Дніпра розбійницьки напали на турецький корабель. У привілеї 1499 р. київському воєводі на стягнення податків з тубільного і прийшлого населення знову натрапляємо на козаків, котрі повз Київ ходят водою на Низ до Черкас и далій. A в 1502–1504 рр. хан звинувачує київських і черкаських козаків у нападах на Дніпрових перевозах на його купців і послів.